– Зоряно, сестрі потрібні гроші, можеш закинути їй на картку дві тисячі гривень? Донечко, поповни Лесі рахунок, а то їй заблокували телефон. Племінникам нове взуття потрібне, купиш? – такі і подібні прохання щодня я чую від нашої мами.

Мама вчила нас з дитинства, що ми з сестрою повинні допомагати одна одній. Тільки і в дитинстві, і зараз ця допомога виглядає дуже однобоко – я маю робити все для Лесі, а вона для мене нічого.

Леся доволі рано вийшла заміж, і народила дитину після другого курсу. Довелося брати академіку, адже поєднувати навчання та материнство у неї не виходило.

Наша мама зраділа, що тепер вона бабуся, і забрала сестру з чоловіком і дитиною до себе, мовляв, хто швидше заміж вийшов, той і буде біля батьків.

Я не хочу її засуджувати, адже вона сама зробила свій вибір. Я ж по-іншому уявляла своє майбутнє. Я мріла вивчитися в університеті і залишитися в місті, де є більше можливостей для розвитку.

Сестрі було нормально у селі. Вона не хотіла напружуватись і щось міняти. Тим більше, мама була поряд і завжди допомагала. Леся будь-якої миті могла залишити на неї дитину і робити те, що їй хочеться.

Я ж закінчила університет і знайшла роботу. Зарплата у мене була дуже хороша, тож я маю можливість орендувати житло, але паралельно я відкладаю собі на квартиру.

Звичайно, багато відкладати не виходить, адже життя у місті дороге. Тому я намагаюся раціонально використовувати кошти і економити на всьому, де можливо, заощаджувати та зайвого не купувати.

Все б нічого, але мама мені постійно нагадує, що маю ділитися з сестрою і допомагати їй фінансово, адже її становище бажає кращого.

Мама мало не щодня скаржилася, що сестра має проблеми з грошима. Маленька дитина, великі витрати, чоловік мало заробляє, бо він, виявляється, не був готовий утримувати сім’ю.

Саме тому я стала спонсором сім’ї сестри – купувала Лесі одяг, дитячі речі та давала гроші, коли це було необхідно.

Собі одяг майже не купувала і обходилася тим, що в мене було. Я була впевнена, що сестра вийде на роботу, і я надолужу втрачене, а поки їй все це потрібніше, принаймні, так мене переконувала моя мама.

Так тривало кілька років. Потім племінниця пішла в садок, а Леся знайшла на роботу. Тим більше, мама була на підстраховці, тому сестра пішла працювати на повний день і вже сама стала непогано заробляти. Але мама і далі наполягала, щоб я допомагала сестрі, поки вона міцно на ноги не стане.

Я завжди думала, що Леся мені вдячна. Принаймні мені так здавалося. Я навіть не уявляла, що її щось не влаштовує.

Проте минулими вихідними я прозріла. Ми зібралися всі разом на дні народження мами. Розмовляли, пили чай, і тут Леся заявила, що вона втомилася ходити у моїх обносках, що вона собі нічого не купує, а лише доношує за мною.

Мені стало так неприємно, що словами не описати! Я віддавала сестрі все найкраще та якісне, а вона тепер так каже? Тим більше, що я купувала їй нові речі. Завжди.

Іноді я могла відірвати цінник, щоб не ставити її в незручне становище. Проте, по одязі було видно, що він не ношений і не праний.

Сестра ще й звинуватила мене в тому, що я перед усіма роблю з себе святу, яка її утримує, але це не так, і я все перебільшую.

Після цих її слів мені різко розхотілося їй допомагати. Якщо людина така невдячна, немає сенсу напружуватися. Тепер навіть племінниці нічого не буду купувати – нехай батьки про неї дбають.

До цього саме я дитині купувала і одяг, і взуття. Але більше я їздити на собі не дозволю – лавочка прикрилася. Тепер я всі гроші буду собі складати, може так швидше квартиру куплю.

Мені ніхто жодної копійки не повернув. Я і не перерахую, скільки всього було куплено за мій рахунок. Але замість вдячності я отримала лише картання. От і допомагай після цього людям. Не розумію, чому сестра така невдячна?

Джерело