Мама мені два роки пісні співала, що має проблеми зі здоров’ям і вона купу грошей витрачає на ліки. Я, як дурна, їй вірила, пересилала гроші, адже це матуся. А тепер виявилося, що маму можна хоч у космос запускати – зі здоров’ям в неї все гаразд (дякувати Богу), а гроші вона в мене виманювала, щоб утримувати сім’ю брата.

До брата мама завжди ставилася трепетно. Адже хлопчик жив у постійному стресі – у нього не було тата. Але брат із цього приводу не сильно страждав, він не пам’ятає батька. Коли тата не стало, брат тільки-но з’явився, а мені було сім років. Для мене це була трагедія.

Мама всім каже, що тягла двох дітей одна, але це брехня. Нам завжди допомагали бабусі та дідусі. З нами сиділи, возили на море, дарували подарунки, робили ремонт у кімнаті. Коли брат підріс, бабуся по батькові обмінялася з мамою квартирами, бо в нас була двокімнатна, а в неї трикімнатна. Бабуся хотіла, щоб у мене та брата були свої кімнати.

Але якщо бабусі та дідусі любили нас однаково, то мама з братом сюсюкалася постійно. Йому сходило з рук будь-яке хуліганство, адже він нещасний хлопчик, який зростав без батька.

Коли братові було десять, я поїхала вчитися і більше не поверталася до рідного дому довше, як на місяць. Зазвичай я намагалася підробляти, щоб були зайві гроші. Тим більше я не витримувала жити в одній квартирі з мамою та братом, який з віком ставав усе більш розпещеним.

Після університету мені запропонували роботу в Польщі, куди я й вирушила. Досі живу тут, хоч контракт закінчився вже вісім років тому. У мене вже своя сім’я, чоловік, дитина у найближчих планах.

Маму я востаннє бачила, коли приїжджала з чоловіком після весілля. Це було шість років тому. Частіше їздити не дозволяє ситуація – дуже далеко, квитки дорогі, та й небезпечно. Взагалі, особливого бажання немає, тому що у мами всі розмови зводяться до молодшого брата. А про нього слухати я вже не можу.

Від армії мама його відмазала, намагалася навчати в університеті, але він двічі звідти вилітав за прогули та неуспішність. А потім взагалі заявив, що і без освіти чудово зможе прожити, адже дипломи у житті не головне. Влаштувався кудись працювати, а два роки тому одружився.

Мама віддала молодим трикімнатну, в якій ми жили, а сама перейшла в нашу двушку, яку займала бабуся. Квартира другої бабусі вже давно була продана та гроші поділені. Саме на ці гроші брата й відмазували від армії, а згодом зіграли весілля.

Коли брат одружився і почав жити своїм життям, мама все частіше почала скаржитися на здоров’я. Ми спілкувалися з нею телефоном, приїхати не виходило, тому я сильно переживала, як вона там, такий вік небезпечний.

Мама казала, що стежить за здоров’ям, ходить до лікарів, але у безкоштовних клініках такі черги, що взагалі можна не дочекатися. Я відправляла гроші, щоб вона могла сходити на прийом у приватну лікарню, а потім купити собі ліки. Це тривало два роки. Я вся смикалася, тому що у мами завжди було все негаразд.

Нещодавно мені випало відрядження до міста, від якого до кордону та до мами можна було доїхати за дві години. Звичайно я зірвалася до неї, адже судячи з дзвінків, вона там мало не в важкому стані вже повинна лежати. Попереджати я її не стала, щоб вона не кинулася забиратися, готуватися й хвилюватися, є в неї такий пункт.

Я чекала побачити виснажену бабусю з сіруватим обличчям і задишкою, на яку вона часто скаржилася, а мені відчинила двері рум’яна задоволена життям жінка. З помешкання смачно тягнуло свіжим печивом. Мама зовсім
не була схожа на ту що вмирає, що мене й тішило, і наштовхувало на певні думки.

Мама мені начебто зраділа, але поводилася якось підозріло. Відразу почала зображати, як їй погано, але по людині видно, коли в неї проблеми зі здоров’ям, особливо такі, які мені два роки розписувала мама. Я її запитала прямо – на що їй потрібні були гроші.

На купівлю ліків – в це мені вже не вірилося.

– Я насправді купувала ліки! Невже ти думаєш, що я брешу?

– Покажи мені ці ліки. Давай, не соромся, – запропонувала я, але мама показати мені нічого не змогла. Як і витяги від лікарів.

А потім вона під гнітом неспростовних доказів зізналася, що брехала мені. Гроші їй насправді були потрібні, але не щоб займатися своїм здоров’ям, а щоб забезпечувати сім’ю брата. Адже їм і ремонт потрібен, і відпочити з’їздити, а ще машину хочуть купити. До того ж невістка у декреті сидить, дитина з’явиться не сьогодні, то завтра. А брат іноді працює. Не цінують нашого хлопчика злі керівники.

– Так, я обманювала. Але сказала б я правду, ти грошей у житті не дала б, – заявила мама.

– Не дала, – погоджуюсь я.

– І більше не дам. Тепер все перевірятиму і контролюватиму. Будь-які прохання підтверджуватимеш документально і з чеками. Я там працюю не для того, щоб мій брат міг тут дурня ганяти за мої гроші. Тобі я допомагати готова, а він нехай сам крутиться.

Мама намагалася заперечити, що хлопчикові так складно, часи які, але я навіть слухати не стала. Найменше мене цікавить, як там живеться розпещеному хлопчику.

Мою довіру мама втратила. Але я дам їй ще шанс, гроші на її потреби відправлятиму, але якщо вона знову витрачатиме їх на брата, а мене обманюватиме, то більше не отримає ні копійки. Нехай мене засудять, скажуть, що я погана дочка та сестра, але я так вирішила. Дуже не люблю, коли користуються мною.

КІНЕЦЬ.