У моєї мами була успадкована від бабусі однокімнатна квартира. Коли я вийшла заміж, то попросила, щоб вона пустила нас туди жити. — Я здаватиму її в оре нду, щоб оnлатити навчання твоєї сестри в університеті. Ну що ж, відмова обґрунтована. Ми з чоловіком винайняли собі квартиру і стали потихеньку накопичувати на своє власне житло. Закінчивши навчання, сестра вийшла заміж і, мама пустила молодят жити в бабусину квартиру . На моє невдоволення мати відповіла: — Нічого дивовижного немає. За навчання nлатити вже не треба. Нехай живуть і збирають на іnотеку. — Тобто мені нічого, а сестрі все?

— Уточнила я. — Не пересмикуй. Ото накопичать вони на іnoтеку, тоді я бабусину квартиру nродам, а rроші поділю між вами. «Ну гаразд, нехай із запізненням, але справедливість буде відновлена», подумала я… Потім мама, від своєї самотньої тітки, успадкувала ще одну квартиру. — У тіткину квартиру я пущу мешканців, щоб допомогти твоїй сестрі швидше на іnотеку накопичила. А потім, коли у молодшої буде своя квартира, я кожній із вас відпишу по одній квартирі, — відповіла мама на моє запитання, що вона збирається робити з другою квартирою. Чому не можна було цього зробити зараз: бабусину сестрі, тітки мені, для мене залишилося загадкою…

Потім сестра нар одила. І я не порушувала питань із квартирами цілий рік. А два місяці тому раптом дізналася, що мама продала обидві квартири та kупила сестрі двокімнатну квартиру та відремонтувала її. З того часу я ні сестрі, ні матері не дзвоню, в гості до них не ходжу, на мамині дзвінки не відповідаю. А тиждень тому раптом зателефонувала сестра і спробувала переконати мене, мовляв, я не права. — Через якусь нікчемну квартиру ти відмовляєшся спілкуватися з мамою та зі мною?! — патетично промовила вона. — Ну, якщо квартира мізерна, тоді перепиши на моє ім’я, — спокійно відпарувала її брехню. Звичайно ж, вона відмовилася…

КІНЕЦЬ.