Мама любить купувати і зберігати всякий мотлох, при цьому сама мене все життя вчила купувати тільки якісні речі і не розмінюватися на будь-який ширвжиток.

Я так і роблю, а все, що стає непотрібним, викидаю чи роздаю. А ось мама з речами розлучатися не вміє, всі вони їй дорогі, вона навіть пам’ятає де що купувала і скільки це коштувало.

Каже, що такої якості зараз удень із вогнем не знайдеш, і вони всі як нові. Мене вражає, що мама зберігає німецькі мереживні комбінації, які років двадцять уже ніхто не носить, чоботи на підборах, в яких навіть я ходити не можу, мохерові шарфи і всякий інший мотлох, який займає безліч місця.

Все це зберігається на антресолях, де періодично заводиться міль, тому доводиться все це діставати, обробляти і знову закладати на вічне зберігання. Звичайно, мама іноді вимагає допомогти розібрати ці поклади.

А в мене своїх справ повно і без її дорогоцінного мотлоху, з яким вона ніяк розлучитися не може.

І ось два роки тому я зважилася, і коли вона була на дачі, викинула більшу частину речей. Що діялося, коли вона про це дізналася!

Спочатку мама плакала, потім озлобилася і заявила, що бачити мене більше не хоче. Я думала, мине час, і вона схаменеться, але ні, досі зі мною не розмовляє.

Навіть слухавку не бере, коли я дзвоню. Дякую сусідці, з якою вона дружить, хоч би через неї дізнаюся, як удома справи.
Уся ця ситуація мене не просто засмучує, а жити не дає.

Я постійно думаю, як там мама, до ладу не можу ні на чому зосередитися, весь час прокручую нашу останню розмову і не можу зрозуміти, чому вона готова відмовитися від рідної доньки через якісь старі й непотрібні речі.

Я знаю, люди до старості стають сентиментальними, але не так само!

КІНЕЦЬ.