Мама любить, коли все за її правилами. Взагалі все! 

Цукор не можна брати тією ложкою,  якою розмішуєш, не можна пити під час їжі, книги мають стояти на поличці рівненькою стопкою і за алфавітом… Не перебільшую: в дитинстві я часто розставляла іграшки на місця, відмічені хрестиком. Сильних сварок з мамою не було, я навчилася багато чого приховувати, а потім просто доносити постфактум до відома.

Тепер я  доросла, живу в іншій країні, побудувала будинок, є син, кручуся, як можу, одним словом. Приїхали батьки в гості. Я зустріла їх в аеропорту, до будинку довезла, чай налила.

Кажу: скоро поїду вчити вас їздити по місцевих дорогах і на екскурсію.

Нічого не віщувало біди, але сусідці 19-ти років раптово закортіло народжувати.

Треба їхати в лікарню. А вона кричить, що без чоловіка нікуди, страшно їй. А чоловік на роботі на островах, буде тільки ввечері.

Коротше, поїхала я з нею на “швидкій”. А це, самі розумієте, справа така. На скільки – невідомо. Мама моя, стиснувши губи, видає:

– Хто тобі важливіше, малознайома дівчинка або я?

Скажімо так, я вирішила відкласти розмову до вечора.

Не без проблем в лікарні, з купою мату і потиличників, я кричала на дівчинку разом з медиками. Вона відмовилася народжувати. Каже, чоловіка чекати будемо. Дитині було погано, стояло питання вже про порятунок її життя. Вона по-справжньому  відбивалася, довелося зафіксувати її і робити все потрібне.

З дитиною все добре. Вона просто не хотіла старатися, мало не занапастила і себе, і дитя. Таку неадекватну поведінку не зустрічала в житті.

О 7-й вечора, вимотана до не можливого, я повернулася в будинок.

Стиснуті губи, мама демонстративно зі мною не розмовляє.

Тато тримається, намагається згладити кути. Веду їх вечеряти в кафе, замовляємо локшину з куркою.

Мама:

– Локшина неправильна. Вилки галімі, куди ти нас привела?

Ок. Дома кажу: все, я втомилася, час спати.

Мама:

– Я на цій подушці спати не можу, жорстка.

Кажу ок, на іншу.

– Від неї пахне дивно (латексом).

– Ок, на третю.

Знову не те. Ну і далі сталося небачене.

Ніколи в житті я так не робила, зазвичай ми просто зглажували кути, а вона завжди добивалася уваги і відчуття своєї правоти.

Я викликала таксі, спакувала маму, і відправила в готель.

Привозила онука погратися, спілкувалася з татом на нейтральні теми, мама сердилася.

На пропозицію проїхатися по екскурсіях вона погоджувалася, але під час всіх поїздок “гунділа”.

Автобус незручний, річки каламутні, рибки дрібні і таке інше. Я із задоволенням відправила їх на батьківщину через 3 тижні цього мозгоїдства.

І… в кінці я почула, що це була найкраща відпустка в її житті, які екскурсії хороші, і яка я відповідальна дівчинка, не кинула в біді подругу (!).

Моралі немає.

Перед новмим приїздом мами не прибирала і не готувала. Вона, з захопленням примовляючи, як же ми тут без неї, бідні внук і зять,  миє підлогу під холодильником о 5 ранку і розкладає футболки за кольорами.

Я люблю свою маму, намагаюся підтримувати з нею добрі стосунки, але нас реально рятують відстані.

В останню відпустку я привозила онука до них, але знімала собі окреме житло, щоб не зійти з розуму.

І навіть тоді я стала учасницею скандалу. Привід складно пояснити. Якщо коротко –  ми недостатньо її любимо. А тато… він звик. Та й готує вона божественно. Так що і на сонці бувають плями. А сонце має бути далеко, щоб не обпалювати.

І саме в ту відпустку, про яку розповіла на початку, я і зрозуміла, що буду жити хоч під мостом, але не з батьками. Саме тому, що люблю їх.

КІНЕЦЬ.