З ранніх моїх років у мами була безглузда звичка порівнювати мене з усіма поспіль, коли це порівняння, само собою, було не на мою користь.

Я вічно чула про всяких дівчаток, які й колготки не бруднять, і обличчя у них не такі замурзані, і букву “р” вони впевнено вимовляють.

Мені здається, що в моєму житті не було жодного дня, щоб мама з кимось мене не порівняла. Про горезвісну дочку маминої подруги, яка випереджає мене за всіма параметрами, я чула постійно.

Імена змінювалися, досягнення чужих дівчат змінювалися, а суть залишалася незмінною: он які славні та ладні дівчатка ходять, а я – чудовисько лісове, яке тільки й робить, що маму розчаровує.

Не скажу, що це пройшло без наслідків моєї психіки. Ні, з самооцінкою у мене цілком нормально, що досить дивно, треба сказати.

Але як же я щоразу вибухаю, коли мене хтось із кимось порівнює. Не важливо, в якому форматі, нехай навіть я в цьому порівнянні виграю, але мене все одно це дуже бісить.

Мамі ж на мої обурення було і раніше начхати, і зараз нічого не змінилося. Вона продовжує бубонити, що ось у тієї її знайомої донька вже заміж вийшла, а у цієї купила квартиру не в іпотеку, а одразу цілком, а от та мамі зробила ремонт.

Я ж і на погану роботу пішла, і в люди все ніяк не виб’юся, і взагалі безглузда, навіть дітей народити ще не спромоглася. Це я чую у кожну нашу розмову з мамою.

Ну, класно! Тільки вона не враховує, що перша панночка вийшла заміж по зальоту і живе зараз все це сімейство з батьками, тому що на оренду грошей не вистачає.

А друга квартиру купила, бо їй половину суми дали батьки, причому не в борг, а просто подарували. Тож вона могла собі дозволити таку покупку.

Та, що мамі ремонт зробила, здобула освіту за кордоном, куди її теж батьки прилаштували та допомагали грошима, поки та дівчина на ноги не встала.

Тобто майже завжди мамині порівняння грають не на користь самої мами. Я це бачила, але до останнього часу мовчала, а тепер ось подумала, а чому я мовчу?

Мені мама освіту дала тільки шкільну, після чого було сказано, що якщо мені це навчання потрібне, то я сама зроблю і закінчу, а у мами на це грошей немає, хоч це й неправда. На той момент мама жила з моїм вітчимом, який був нормальним чоловіком і був готовий оплатити освіту, але мама заявила, що це зайве.

Грубо кажучи, я після школи отримала наказ не ганьбити сім’ю і мені сказали йти на вихід. Хіба що ночувати вдома дозволяли.

Все, чого я зараз досягла, я досягла реально сама. Сама здобула освіту, сама накопичила на іпотеку, сама знайшла роботу і роблю кар’єру. Мені ніхто не допомагає.

Вітчима не стало, коли мені було двадцять років. Мама живе в його квартирі, сама вона ні на що не заробила, та й особливої ​​кар’єри не зробила, тож їй хвалитися явно нічим.

І я почала огризатися, порівнюючи маму з іншими жінками. Нехай навіть із моєю начальницею. Вона і виглядає шикарно для свого віку, і відмінний спеціаліст, і машину собі недавно нову купила. А ще має двох дітей, яких вона піднімала одна. Обом вона дала освіту, обом купила нерухомість, загалом, реалізувалася по всіх напрямках.

Коли я мамі вперше це все вивалила, заявивши, що мама в цьому порівнянні сильно програє, я думала, вона вибухне від криків. Обличчя почервоніло, вени здулися, ух, як вона репетувала.

– Та як ти смієш мені таке говорити? Ти хто така взагалі є? – репетувала мама.

А я смію. Я вже досягла більше, ніж мама у свої роки. У мене є моя зароблена квартира, є освіта, яку я оплатила сама, а ще я роблю кар’єру, а не чіпляюсь за мужиків. Я цього досягла сама.

Мама шаленіла, а я підливала олії у вогонь. Згадала все, що вона для мене не зробила, на відміну батьків тих дівчаток, з якими вона мене регулярно порівнювала.

Розсварилися в пух і порох, але мені так полегшало, ніби я тонну з плечей скинула. Ішла додому, переварювала розмову та міркувала. Прийшла до однієї цікавої думки – а навіщо я досі спілкуюся з такою токсичною людиною, як моя мама?

Чим більше я над цим питанням думаю, тим чіткіше розумію, що якщо перестану з нею спілкуватися, то моє життя стане лише кращим. Залишилося зважитись на цей крок.

КІНЕЦЬ.