Багато років тому у нашому селі з’явилася традиція: жінки почали їздити на заробітки до Італії. Я довгий час не наважувалась, адже ніколи в житті не була за кордоном. Плюс до всього, двоє дітей, яких треба було доглядати. Тоді я була вже в розл ученні зі своїм чоловіком, оскільки, він вважав за краще випивку та друзів.

У той момент, коли я помітила, що з дому почали пропадати цінні речі – одразу подала на розл учення. Коли я повідомила мамі, що хочу їхати до Італії, вона одразу мене підтримала, сказала, що наглядить за дітьми. Я ж пообіцяла, що висилатиму їм rроші щомісяця.

Але так як справи відразу пішли в гору, я відправляла додому достатньо грошей, яких вистачило на будівництво будинку та освіту дітей. Коли донька вийшла заміж, я подарувала їй однушку в місті. Коли одружився син, то я подарувала йому машину, оскільки невістка мала житло. Тепер усі вислані rроші йшли на будівництво будинку, адже я розуміла, що рано чи пізно повернуся на батьківщину, і мені треба буде жити десь.

Мені ще вдавалося відкладати rроші на чорний день і, як виявилося, я все робила правильно. Якось моя мама серйозно зах воріла. Після лікування їй потрібен постійний догляд. Коли я повідомила про це своїм дітям, ніхто з них не погодився їхати до села і доглядати стареньку.

Все, що я могла зробити, це попросити про це сусідку, звичайно, за окрему платню. Сусідка була доброю жінкою, тому виконувала свої обов’язки як слід. Мами не стало через півроку. Цього літа я повернулася на батьківщину. Наступного дня приїхали діти і почали питати мене про те, на кого я перепишу цей великий гарний будинок.

-Ви, напевно, забули, як свого часу відмовилися доглядати бабусю. Тому будинок залишається мені. Я закриваю його на ключ і повертаюся до Італії. Повернуся, коли сама вирішу. Того вечора я вирішила, що житиму тільки для себе.

КІНЕЦЬ.