Першу дитину моя молодша сестричка Віка народила у 18. Як то кажуть – були молоді-зелені, гормони в одному місці бушували. Віка лиш школу закінчила, як бац – такий “подарунок” долі у вигляді двох смужок на тесті. Горе-папаша від малюка відхрестився, його батьки взагалі вимагали провести якийсь тест, а потім взяла та й звалили з міста.

Батька у нас нема, я тоді навчалася в іншому місці на 3 курсі та працювала офіціанткою позмінно. І от мама влаштувалася на 2 роботу, аби допомогти Віці дитину на ноги підіймати. Вдень вона торгувала на ринку, продавала одяг. А на ніч залишалася там чергувати в будці охоронця. Окрім того, мама часто мила супермаркети, магазини, офісні приміщання та кабінети.

Я час від часу скидала гроші на карточку, бо мала крім зарплати офіціантки ще стипендію. Ну обійдуся, куплю собі якусь Мівіну чи сусідка в гуртожитку поділиться їжею. Зате сестра матиме кошти на підгузки та суміші. До речі, вона народила красиву та здорову донечку Ангеліну. Тоді я вже сама щосуботи приїздила, аби поняньчити племінницю.

Минуло так 6 років. Я вже вийшла заміж, народила синочка, з чоловіком купили житло. А от Віка досі не може себе взяти в руки. По суті, в їх родині мама всіх тягне фінансово. Сестра закінчила якісь курси манікюру та працює за мінімалку. І от Ангеліну годує, одягає та оплачує всі гуртки тільки мама. Бо сестра весь час скаржиться, що мало заробляє.

Крім того, Віка трішки “забила” на доньку. Замість материнства влаштувала собі полювання на чоловіка:

– А що такого? Мен тільки 24, хочу вийти заміж за хорошого чоловіка.

– Але не забувай, що ти ще також мама. Що тобі важливіше – чоловік чи дитина?

– Вона вже доросла та самостійно.

У 6 років яка дитина може бути дорослою та самостійною, скажіть? Мені маму так шкода, бо Віка її загнала так, що словами не передати. Вона, хоча ще молода, але виглядає на всі 70 років! Сиве волосся, ходить згорблена, одяг старий ношений, має проблеми зі здоров’ям та спиною.

Ми з чоловіком заробляємо не так багато, але стараємося їй фінансово допомогти. Ну навіть кинути раз в тиждень 500 гривень, аби купила продукти додому чи якусь кофтинку. Минулої зими я собі нічого не купила, як отримала премію – зате подарувала мамі теплі чобітки та курточку.

У вересні позичила Вікторії майже 3 тисячі гривень – аби вона купила доньці до школи рюкзак, канцелярію та форму:

– Це жах, все так дорого. А зарплата копійчана в тому салоні.

– Так знайди щось краще. Зміни роботу чи бери підробітки.

– Ага, легко тобі казати. У нас місто мале, роботи нормальної нема.

Я якось забула за той борг. Аж ось інша “приємна” новина від сестрички – хоче, аби я взяла маму на поруки. Бо сама віка знайшла нового чоловіка, який має жити… у маминій квартирі!

– Ну в нас двушка і так старенька. В одній кімнаті я з Ростиком, а в іншій донька. Мамі на кухні ночувати не зручно…

– Віка, ти бодай думаєш, що говориш зараз? Чи у тебе мізки геть вже не варять? Яка квартира? Ти хочеш туди привезти якогось чужого мужика, а маму виселити геть?

– Не геть, а до тебе. Я з нею стільки років жила, тепер от твоя черга її доглядати. Тим паче, Ростик вже зробив мені пропозицію та ми хочемо розписатися.

– І дай вгадаю – чоловік наполягає, аби ти прописала його у квартирі?!

– А що тут такого?

– Нічого! Та твій Ростик – аферист та альфонс, от і все. Пропишеш його, а він всі твої речі складе у валізку та виставить за двері.

– Не правда. Ти так спеціально кажеш, бо не хочеш маму до себе забирати.

Я того ж вечора приїхала до міста, аби розібратися з тими сімейними мелодрамами. Двері відчиняє Віка з отакенним пузом, а позаду стоїть кавалер у халаті та трусах – славнозвісний Ростик.

Мама живе на кухні, як те кошенятко безпритульне. Там нема ліжка, а тільки м’який куток, який розкладається. А в неї хвора спина, не можна на такому твердому спати. Ще й під носом одразу умивальник, де море брудного посуду. І з кухні одразу двері до балкона, а там смердить цигарками. Так і простудитися можна, якщо двері навстіж відчинити на всю ніч.

– Віко, що ти тут влаштувала?

– Нічого! Ти постійно мене винною у всіх скандалах та проблемах робиш!

Я так лаялася та матюкалася, наче клема злетіла. Було байдуже, що ці матюки чує племінниця Ангеліна. Ростик хотів з кулаками полізти, але побоявся – бо вступився мій чоловік Богдан.

Довелося маму з того борделю все-таки забрати. Хоча вона казала, що все нормально і їй зручно жити на кухні.

А от з квартирою не знаю, що робити. Не хочу, щоб через наївність Віки йому дісталося наше житло. А племінниця Ангеліна? Я за неї ще більше переживаю, ніж раніше. Бо хто зна, чи за нею далі хтось в родині слідкуватиме…