Маленька Маша ніяк не могла зрозуміти, чому її не люблять батьки. Татка вона дратувала, а мама ніби механічно виконувала свої обов’язки по догляду за дитиною — більше її цікавив настрій чоловіка.

Бабуся з боку батька, Наталя Миколаївна, пояснювала, що тато багато працює, мама працює, щоб Машенька нічого не потребувала. Та ще й домашні справи…

Правда, відкрилася, коли Маші було вісім років, і вона випадково почула сварку батьків.

— Ніно, знову суп пересолила! — заревів батько.

— Нічого по-людськи зробити не можеш!

– Миколка, та ти що?! Я ж пробувала – все було нормально… – виправдовувалася мати.

– Та в тебе все “нормально” завжди! А сама навіть сина народити не змогла! Чоловіки з мене сміються – бракороб!

Навряд чи, звичайно, що над ним хтось сміявся — мужик він був суворий, працював далекобійником на власній фурі та побачив чимало, — але в його голосі чулася така образа і досада на дружину через доньку, що Маші стало ніяково.

Тепер вона зрозуміла, чому батьки відправляли її до бабусі, коли батько повертався з рейсу — просто не міг бачити «не сина».

Маші у Наталії Миколаївни подобалося. Вони разом вчили уроки, готували, шили якийсь одяг… І все-таки їй було прикро, що батьки так поводяться.

А невдовзі після тієї розмови Микола та Ніна раптом заявили, що переїжджають у велике місто.

Мовляв, застоялися вони тут, хочеться чогось нового, може й сина з’явиться на новому місці. Вирішив це, звичайно, батько, а мати традиційно з ним погодилася.

Тільки ось була проблема – Машу в це нове життя батьки брати не схотіли.

— Поживеш із бабусею, а потім ми тебе заберемо, — ховаючи очі, пробурмотіла мати.

— Та я й сама з вами їхати не хочу — мені з бабусею краще, — гордо заявила Маша, серце якої насправді стискалося від образи.

Та нічого! Тут вона залишається з коханою та люблячою бабусею, з близькими друзями, зі знайомими вчителями.

А батьки нехай живуть, як хочуть — вона більше переживати через них не буде!

Маші ледве виповнилося 10 років, коли у Миколи та Ніни з’явився довгоочікуваний син – її брат Богдан.

Про це батько урочисто повідомив матері та дочці з відеозв’язку — батьки жодного разу за ці роки не відвідали Машу, мати обмежувалася телефонними дзвінками, батько «передавав привіти».

Періодично вони переводили Наталі Миколаївні якісь грошові суми, але здебільшого онучка була на її забезпеченні.

А ще за рік мати раптом заявила, що Маша має переїхати до них. Заради такої справи вона особисто приїхала.

— Ну ось, сонечко, — щебетала вона. — Тепер житимемо всі разом. Нарешті з братиком своїм познайомишся… Потоваришуйте.

— Я не хочу нікуди їхати, — насупилась Маша. — Мені з бабусею добре.

— Не вередуйте, дочко! Ти вже доросла, мусиш мамі допомагати.

— Ти, Ніно, коней притримай! – Втрутилася в розмову Наталія Миколаївна. — Якщо ти безплатну няньку з Маші вирішила зробити, то я не дозволю!

– Це моя дочка, і ми самі розберемося! – Огризнулася мати.

Але бабусю не так просто було зупинити:

— Тут виступатимеш — в опіку заявлю, що ви дитину покинули! Позбавлять вас батьківських прав – ганьби не оберетеся!

Вони ще посперечалися. Про що? Маша вже не чула – бабуся терміново відправила її до магазину – але мати більше про переїзд не розмовляла, а через день поїхала.

Наступні десять років батьки не з’являлися. Маша закінчила школу, потім коледж і за допомогою старого друга бабусі Іллі Федоровича влаштувалася на роботу в невелику фірму бухгалтером.

Вона почала зустрічатися з водієм Володею, і пара планувала весілля, але його довелося відкласти — Наталі Миколаївни не стало.

Батько з матір’ю приїхали на похорон удвох. Богдана залишили зі знайомою — нема чого хлопчику брати участь у такому сумному заході.

Маші було все одно – вона бабусю дуже любила і втрата буквально приголомшила її.

Можливо, тому Маша не одразу зрозуміла, про що веде розмову батько за поминальним столом.

— Та-а-ак… Квартирка запущена, — задумливо простяг батько, озираючись на всі боки. — Багато за неї не дадуть.

— Колю… — з докором глянула на нього мати. — Ну, не зараз же…

— А що таке? Потрібно одразу розв’язати всі питання. Нам треба їхати — там Богдан один.

Ілля Федорович, може, порадите когось? Рієлтора якогось, щоб зайнявся продажем.

— А що ти продавати зібрався, Колю? – Уточнив Ілля Федорович.

– Як що? Квартиру цю. Богданові житло треба купувати… Звичайно, цих грошей на хорошу квартиру в нашому місті не вистачить, але на перший внесок — цілком, а до 18 років Богдана ми вже іпотеку виплатимо.

Заплакана Маша байдуже дивилася у вікно та участі у розмові не брала.

— Ти що ж, Колю, хочеш рідну дочку надвір викинути? — спитав Ілля Федорович. — Де вона житиме?

— Та вона вже доросла дівка! – відмахнувся батько. — Заміж нехай виходить, і чоловік її має житлом забезпечити!

– М-да …

– Протяг друг бабусі. — Наташа, мабуть, права була щодо тебе… Тільки нічого не вийде, Миколо. Є заповіт, оформлений законно, і ця квартира тепер належить виключно Маші.

Батько помовчав.

— Обробила, отже, бабусю? — зло кинув він у бік Маші, яка нарешті почала заглиблюватися в розмову. — Ну, нічого! Ми ще подивимося – заповіт можна оскаржити.

— І це Наташа передбачила, — спокійно промовив Ілля Федорович. — Май на увазі, Миколо, Машу я тобі не дам.

Батьку вистачило одного дня, щоб проконсультуватися у когось і зрозуміти, що закон на боці дочки.

Можна, звичайно, спробувати, тільки це великі витрати, а позитивний для нього результат не гарантований.

— Машка, совість у тебе є? – Вирішив він насісти на дочку з іншого боку. — Ти заміж вийдеш, чоловік тебе забезпечить, а Богданові житло потрібне — він чоловік. Відмовся від спадщини!

– І не подумаю, – відрізала Маша.

— Ну, хочеш, ми тобі виплатимо… Тисяч сто… На перший внесок вистачить, візьміть іпотеку.

– Не хочу, і розмовляти з тобою просто не бажаю!

— Та я тобі!

— Якщо не відчепишся, поліцію викличу. Враз вас звідси виставлять.

Маша твердо мала намір виконати волю бабусі, яка все життя про неї дбала, та й без житла залишатися їй зовсім не хотілося.

Поліцію батько не любив — вважав за краще з представниками закону не зв’язуватися. Так і поїхали вони з матір’ю назад, і знати про себе не давали наступні чотири роки.

За цей час Маша та Володя встигли одружитися та в них з’явилася дочка Наталка. Грошей сім’ї вистачало впритул, але жили вони дружно та щасливо. Як раптом подзвонила мати Маші:

– Це ти у всьому винна! — кричала вона у слухавку, ридаючи. — То через тебе Коля загинув!

Якби ти не вчепилася в цю чортову квартиру, твоєму батькові не треба б було стільки працювати, і він не поїхав би у той рейс!

– Ти просто не при собі. Тобі допомога з похороном потрібна? — помовчавши, спитала Маша.

Їй було шкода Миколу, але як сторонню людину, а не як батька.

– Не треба мені нічого! Через тебе Богдан залишився сиротою! А ти тепер живи із цим! — мати кинула слухавку.

– Машо, ти ж розумієш, що ні в чому не винна? — спитав чоловік, який був присутній під час розмови. Він побачив, як дружина зблідла.

— А може, якби я?

— Нічого не може! Не вигадуй! Тебе вони взагалі кинули багато років тому, нема чого через це переживати!

— Ти маєш рацію… — зітхнула Маша.

А через рік мати знову з’явилася у її житті, приїхавши без попередження. Постаріла, з щільно стиснутими губами, вона ледь дивилася на дочку, висуваючи нові вимоги:

— Нам із Богданом потрібні гроші. Богдан це твій брат, якщо ти забула, — заявила Ніна. — Йому незабаром вступати до інституту.

На жаль, навряд чи він вступить на бюджет, тому ти маєш нам допомогти. Це ж через тебе все так сталося.

— Не треба мені це казати, — перебила її Маша. — Я ні в чому не винна, і ти чудово про це знаєш. У тебе не вийде зіграти на цьому.

— Дивлюсь, виховання Наталії Миколаївни дало свої плоди, — скривила губи мати. — Мене вона завжди терпіти не могла, і тебе, видно, так само виховала.

— Якщо ти ще хоч одне слово погане про бабусю скажеш, я тебе викину! – твердо застерегла Маша. — А грошей я не маю. І були б — не дала б.

— Ой, та годі прибіднятися! Я бачу, як ви живете.

Подружжя справді нещодавно зробило ремонт у квартирі, придбало нові меблі та техніку.

На цей ремонт вони накопичували два роки, а решту придбали в кредит, який, щоправда, вже майже виплатили.

Нічого цього Маша не озвучила — ще не вистачало виправдовуватися перед цією, по суті, сторонньою жінкою!

— Ти б хоч про внучку заради пристойності запитала…

— У неї обидва батьки є, значить, у неї все добре, — відмахнулася мати. — А ось нам із Богданом допомогти нікому!

— Наскільки я знаю, ви отримуєте пенсію через втрату годувальника, і ти ж працюєш напевно. Просто живіть за коштами. Хай Богдан у коледж іде.

— Та ти що? Коля так мріяв, що його син матиме вищу освіту!

— Загалом, досить! Грошей я не дам тобі. Розмова закінчена.

Машу на мить кольнула стара образа — про її майбутнє батьки не те що не мріяли, а й не замислювалися.

– Гаразд, – мати попрямувала до дверей. — Не хочеш по-доброму, буде інакше.

Увечері Маша розповіла про візит матері чоловіку.

— І що вона може вигадати?.. — простяг Володя. – Як зможе гроші з нас взяти? Тим більше, що їх ми не маємо.

— Не знаю, — знизала плечима Маша. — Але я впевнена, що якийсь план має. Не приїхала б вона ось так навмання.

Який у Ніни був план, стало відомо за тиждень, коли Маша отримала повістку до суду.

— Ти з глузду з’їхала? – спокійно поцікавилася вона в матері. — Що ти збираєшся робити у суді?

— Збираюсь змусити тебе допомагати своєму брату, — заявила мати. — Якщо ти не знаєш, то є такий закон! Але ти маєш час передумати та не ганьбитися в суді.

— Тобто те, що ти там ганьбитимешся, тебе не бентежить?

— Закон на моїй стороні. І я — мати, я захищаю свою дитину!

— А я, значить, не твоя дитина, — ледь чутно пробурмотіла Маша і повісила слухавку.

У суді Ніна влаштувала цілу виставу, зі сльозами на очах розповідаючи, як їй довелося, звичайно, довелося! – Залишити дочку у бабусі.

Як вона народила довгоочікуваного сина та трагічно втратила чоловіка, а разом з ним і засобів для існування.

Суддя їй явно співчувала аж до виступу Маші, яка спокійно та твердо розповіла справжню історію їхньої родини.

Але головну роль у рішенні судді відіграло те, що, судячи з пенсії Богдана, та зарплатні Ніни, їхня маленька родина була далека за межею бідності.
У позові Ніні відмовили.

Із зали суду вона вийшла, кинувши лише один ненависний погляд на дочку.

Мати поїхала, не попрощавшись, але Маша зовсім не була впевнена, що вона не повернеться колись із якимись новими вимогами.

Ставте вподобайки та залишайте свою думку в коментарях!