Аня віддалялася з кухні з гордим виглядом королеви у вигнанні. Нехай мама сама їсть свою манну кашу, а Аня більше не зазнає жодної хвилини таких знущань над собою.

Цукерки – ось вони, у вазі лежать, дражнять Аню, але ні, їй цукерки не можна, спочатку треба з’їсти цю кашу. Хоча, звичайно, якщо визнати, не така вже ця каша і жахлива. Але ж цукерки однозначно смачніші!

Ні, не люблять Аню у сім’ї, не цінують! Цукерки не можна, мультики не можна, нову іграшку також не можна. А ще умийся, Аня! Заправ ліжко, Аня!

Досить це терпіти! Вона вже велика, їй не треба вказувати, що робити! Вона навіть букви вже знає, правда, не всі, але штук десять точно, їй цілком вистачить.

Потрібно йти з цього будинку, де Аню не люблять, не цінують і не годують цукерками. Вирішено! Ось сьогодні вона і піде. Навіть просто зараз. Ось тільки речі збере та піде.

Аня поправила бантик на потилиці і задумалася. Потім почала рішуче стягувати наволочку з подушки. Саме туди вона вирішила скласти усі свої речі.

Першими в наволочку вирушили лялька та плюшевий ведмедик, без них Аня піти не могла, це ж друзі, а друзів не кидають. А ще кубики, а ще пару розмальовок, а ще олівці та колекція гарних фантиків від цукерок, які Аня збирала вже півроку. Такі скарби кидати не можна.

Потім Аня сходила на балкон і принесла вибивалку для килима. Нею Аня в лісі відбиватиметься від поганих вовків, які харчуються чужими бабусями та діють на нерви дівчаткам у червоних шапочках.

Ще непогано було б прихопити з собою страшний татовий ремінь, але тато носить його з собою, бо без страшного ременя з тата штани падають, а без штанів на роботу не можна. Але Аня і вибивачкою обійдеться.

Що ж їй ще треба взяти перед виходом із дому? Аня задумалася. Будь-якому мандрівнику, а Аня буде саме мандрівником, необхідні сіль та сірники. Навіщо Аня не знала, але точно потрібні.

За ними Аня попрямувала на кухню, тягнучи по підлозі наволочку зі своїм добром. По дорозі на кухню Ані потрапила батьківська спальня.

Аня зайшла, по-господарськи озирнулася і погляд її впав на мамині сережки, що лежали на туалетному столику. Сережки були великі та красиві та завжди тягли до себе Аню. Вона б їх із задоволенням носила, але в Ані не були проколоті вуха. Але сережки були диво, як гарні, сині з блискітками, і нічого, що пластикові!

– А я їх ниточками до вух прив’яжу і так носитиму, поки вуха не проколю, – вирішила Аня, згрібаючи сережки в наволочку.

Ще раз окинувши батьківську кімнату поглядом, Аня не побачила для себе нічого цікавого і вирушила на кухню, тягнучи наволочку за собою.

На кухні мама мила посуд і поява Ані з наволочкою не пройшла непомітно. Побачивши рішучу доньку і чимось набиту наволочку мама запитально підняла брову, але Аня вдала, що нікого не помічає.

Аня підійшла, мовчки згрібла з підвіконня сірники і закинула в наволочку. Потім із сумнівом зиркнула на сільничку. Навіщо то тицьнувши пальцем у сіль і облизавши його, Аня зморщилася і відсунула сільничку подалі. Дурні якісь ці мандрівники, навіщо з собою таку гидоту брати!

Відплювавшись від солі, Аня з гучним скреготом підсунула стілець до шафки і витягла з неї пачку рафінаду. З незалежним виглядом зістрибнувши і відтягнувши стілець на місце, вона засунула цукор у наволочку, про щось хвилину подумала і рішуче заграбастала вазу з цукерками. Гуляти так гуляти!

Висипавши вміст у свій мішок, Аня залишила порожню вазу на столі і, демонстративно не помічаючи маму, вирушила назад до своєї кімнати.

Ну от і все. Збори найнеобхіднішого закінчилися. Залишилося тільки придумати, як вона потягне все це добро з собою. У книжках герої вішали свій вузлик на якусь палицю, але палиць у будинку не було, Аня це знала точно.

Натомість є пилосос! Там є труба, яка ще й висувається! Це ж набагато краще за якусь там палицю. Тільки ось як наволочку прикріпити до цієї труби?

Поки Аня виховувала у собі майбутнього інженера, у кімнату зазирнула мама та поцікавилася, чим дочка займається.

– Готуюся, щоб піти звідси, – коротко кинула Аня.

– І причина, напевно, дуже вагома, ти дуже добре подумала? – продовжувала цікавитись мама.

Аня дуже важливо кивнула. Так, причина вагома, так, вона дуже добре подумала. І відмовити її не вдасться, можна навіть не намагатися.

– Шкода, звичайно, але ж ти вже вирішила. Ех, доведеться нам із татом самим сирники їсти. І до бабусі на пироги теж самим доведеться їхати, – важко зітхнуло мама, скидаючи з щоки неіснуючу сльозинку.

Аня голосно засопіла, а потім не витримала та уточнила, чи з варенням будуть сирники. Мама підтвердила, що з варенням та сметаною.

Свободи Ані хотілося, вона ж вже доросла, але сирників з варенням і бабусиних пирогів хотілося більше. Всередині Ані йшла неабияка боротьба, а мама стояла і дивилася, чекаючи, яке бажання переможе.

– Гаразд, піду післязавтра, – буркнула Аня, підтягла до себе наволочку і почала витягувати з неї іграшки. Але лише іграшки!

– Ну післязавтра так післязавтра. Підемо сирники ліпити і варення до них вибирати, – кивнула мама і, простеживши, куди Аня сунула наволочку з сірниками, цукром та цукерками, пішла слідом за дочкою на кухню.

КІНЕЦЬ.