– Максиме, а коли ти повернеш мені ті 10 000? – запитала я, насипаючи йому ще борщу.

Зять отетерів із ложкою в руках, опустив очі й невпевнено відповів:

– Галино Петрівно, я ж казав, трохи зачекайте. Зараз важкувато, але я віддам.

Я витерла руки рушником і сіла навпроти.

– Максиме, два місяці минуло. Це ж гроші, які я відклала, працюючи в Італії. Їх не на деревах вирощували, а важко заробляли.

Він засопів, ніби я його образила, але нічого не відповів. Я розуміла, що ситуація неприємна і для нього, і для мене, але мовчати вже не могла.

Ця історія почалася ще перед днем народження Христини. Максим якось прийшов до мене, виглядаючи розгублено.

– Галино Петрівно, мені дуже незручно, але в мене до вас прохання.

Я уважно подивилася на нього, відчуваючи, що щось важливе.

– Кажи, Максиме, що трапилося?

– Хочу подарувати Христині гарний подарунок – каблучку з діамантом. Вона завжди мріяла про таку. Але зараз із грошима напряг, і я не можу дозволити собі витрати. Не могли б ви позичити мені 10 000 гривень? Я вам обіцяю повернути після свят.

Я задумалася, бо гроші в мене були, але це була моя заначка. Проте мені хотілося, щоб Христина була щасливою, тому я погодилася.

– Добре, Максиме, я тобі позичу, але пам’ятай – це не подарунок, а борг. Повернеш, як тільки зможеш.

– Дякую, Галино Петрівно, ви – найкраща!

На день народження Христини він урочисто подарував їй каблучку, і вона розчулилася до сліз.

– Максе, це найкращий подарунок у моєму житті, – сказала вона, обіймаючи його.

Я стояла осторонь, милувалася цією сценою й подумала, що зробила правильно. Але з того моменту минуло вже два місяці, а гроші Максим мені так і не повернув.

Одного вечора ми з Христиною сиділи на кухні за чашкою чаю. Вона була в піднесеному настрої й не переставала милуватися своєю каблучкою.

– Мамо, ти тільки подивися, яка краса! Максим справді мене кохає, якщо таке подарував.

Я мовчала, але щось у мені всередині обірвалося. І я не втрималася.

– Христино, а ти знаєш, що цю каблучку фактично подарувала тобі я?

Вона підняла на мене здивований погляд.

– Що ти маєш на увазі?

– Максим позичив у мене гроші на цей подарунок. Десять тисяч гривень.

Христина зблідла.

– Мамо, ти серйозно? Чому ти мені про це не сказала?

– Бо це була його ідея – зробити тобі сюрприз. Я думала, що він поверне гроші одразу після свята, але цього досі не сталося.

Христина нервово теребила серветку, і я зрозуміла, що сказане її зачепило.

– Максим казав, що це його заощадження, – тихо промовила вона.

– Ну, схоже, він трохи прикрасив правду.

Ця розмова обернулася суперечкою між ними. Христина прямо запитала Максима, чому він не сказав їй правду про каблучку. Він, звісно, образився на мене, бо вважав, що я “зрадила” його довіру. Тепер він зі мною не розмовляє, а Христина відчуває себе обдуреною.

Я ж думаю, чи правильно я вчинила, розповівши доньці. З одного боку, не могла більше мовчати, бо це гроші, які я заробила важкою працею за кордоном. З іншого – можливо, варто було зачекати ще трохи?

Як ви вважаєте, дорогі читачі, чи правильно я зробила, розповівши Христині правду, чи варто було залишити все як є? Як би ви вчинили на моєму місці?

Джерело