Максим, відомий у місті адвокат, поспішав на зустріч із важливим клієнтом серед щільного ранкового трафіку. Він водив потужний джип, що відбиває його престиж, хоча часто стикався з проблемою маневрування та паркування. Дорогою в офіс на шляху його машини виявилася жінка похилого віку.

На щастя, він встиг вчасно зупинитись. Під час ближчого розгляду Максим дізнався Ольгу Іванівну – свою колишню вчительку малювання. Жінка розгубилася серед шуму транспорту, і Максим запропонував підвезти її додому.

Поки вони їхали, Ольга Іванівна розповіла, що намагалася закласти свої антикварні сережки, щоби підтримати хво рого чоловіка.

Їхньої мізерної пенсії не вистачало, а інших родичів у них не було, бо єдиний син давно пішов із життя. Максим був засмучений її становищем. Він знав, що ломбард, до якого вона попрямувала, сумно відомий тим, що обкрадає своїх клієнтів. Він не хотів прямо пропонувати їй гроші, боя чись її обра зити.

Натомість він запропонував попросити свого знайомого антиквара оцінити вартість сережок. З небажанням Ольга Іванівна погодилася, залишивши дорогоцінну сімейну реліквію на його піклування. Залишок дня Максима пройшов у турботах, включаючи перенесену зустріч із клієнтом, яку він пропустив уранці, та візит до друга-антиквара Андрія.

Наприкінці дня Максим повернувся до будинку Ольги Іванівни під дощем, що мрячить, з важким серцем. Його турбувала несправедливість її долі: все життя присвятити тому, щоб навчити дітей цінувати красу та мистецтво, а у свої літні роки залишитися нікому не потрібною.

Діставшись її квартири, він оголосив, що антиквар відразу ж купив її сережки. Потім він простягнув їй конверт, наповнений щедрою сумою грошей, стверджуючи, що це плата за сережки.

Приголомшена Ольга Іванівна прийняла гроші і з вдячністю дозволила Максиму супроводжувати її в аптеку. Прийшовши додому, Максим виявив, що його дочка Юля з нетерпінням чекає на нього, щоб показати йому свої нові малюнки.

Розглядаючи її роботи, він передав їй коробочку із сережками, сказавши, що вони дуже цінні. Насправді сережки виявилися не такою вже цінною реліквією, як вважала Ольга Іванівна. Його друг-антиквар повідомив йому, що вони зроблені зі звичайних матеріалів і не мають особливої цінності.

Але для Максима вони уособлювали безцінність людського життя. Максим не шкодував про свій “об ман” і вирішив, що краще не відкривати правду Ользі Іванівні.

Він сподівався, що сережки, просочені надією хороброї літньої жінки, послужать цінним сімейним сувеніром, який передаватиметься з покоління до покоління.

КІНЕЦЬ.