– Чому? – Наталка ніяк не могла заспокоїтися. – Що зі мною не так? Я некрасива, так? Скажи!

– Не плач, будь ласка, Наталко, ти дуже гарна, – найбільше Максимові хотілося її міцно обійняти, тому руки він тримав у кишенях. – Ти тут ні до чого, просто він не розумний.

Майже годину Максим слухав ридання дружини свого найкращого друга. Він і радий був би заспокоїти її, але не міг підібрати слів. Втішити Наталку не було чим…

Сашко давно зраджував їй, вважав таку поведінку нормою, і, мабуть, вже зовсім не дбав про почуття дружини: залишив незакрите листування з черговою пасією.

Якась Христина цікавилася з чого б це такий молодий і цікавий чоловік не залишає негарну дружину, що вже набридла.

Відповідь чоловіка образила Наталку до глибини душі:

– Він, виявляється, мене шкодує, уявляєш? – схлипувала вона. – Тому й не йде… Нехай котиться до тієї, яку не шкода.

Максим зовсім не знав, що сказати.

Заступатися за друга із чоловічої солідарності? Чи чесно зізнатися, що завжди знав про зради? Адже Наталя запитає – чому мовчав.

А як тут пояснити?

***

Максим із Сашком познайомилися у восьмому класі. Сашко переїхав із батьками із Житомира. Бути новеньким у 14 років непросто у всіх сенсах – однолітки налаштовані недружелюбно, та й до педагогів треба звикнути.

Максим якось одразу до нього перейнявся, став допомагати. З того часу пролетіло п’ятнадцять років, їхня дружба пустила коріння, зміцніла.

Всього одна неприємна якість була у Олександра: невгамовна велелюбність. З дівчатами він знайомився легко, швидко і просто з ними розлучався, міг одночасно крутити з двома. Якщо в юності Максим і сам був за будь-який рух, та пізніше скоротив свою участь у гулянках до нуля.

З Сашком вони разом займалися в залі, обоє любили рибалку. Приводів похвалитися Максиму своїми чоловічими перемогами ловелас не упускав. Бувало, що просив друга обманути чергову кохану, що вони разом на озеро поїхали.

Інколи, заплутавшись у Танях, Оленах та Маринах, Максим питав:

– Слухай, ти не втомлюєшся обманювати всім підряд? Як ти зі своєю совістю домовляєшся?

– А я їх усіх люблю, розумієш? – знизував плечима Сашко. – Нехай і п’ять хвилин, але – кохаю. Толку, що ти зі своєю другий рік?

Максим такого легковажного стосунку не розумів. І чим старші вони ставали, тим частіше припиняли розмови про жінок – щоб не доводилося потім прикривати друга.

Все змінилося з появою Наталки. Олександр тоді повернувся з рідного Житомира, де відвідував дідуся та бабусю.

Подзвонив Максимові:

– Дружище, я одружуся!

Той у голос розреготався:

– Ти? Одружишся? Навіщо? Ти ж на весіллі примудришся їй зрадити!

– Ні, Максиме, ти не зрозумів! Тепер усе буде інакше. Наталя – просто диво, люблю її без пам’яті. Ось привезу її, ти побачиш. Починаю нове життя!

Максим скептично зітхнув.

Йому важко було повірити, що є на світі жінка, здатна змінити легковажного Сашка.

Як виявилося, сумнівався Максим недаремно.

***

Через місяць Максим побачив Наталку вперше.

– Знайомтеся, мій найкращий друг Максим, – гордий Сашко представив його. – А це моя наречена!

– Наталя, – відкрито посміхнулася йому дівчина.

Наречена друга настільки вразила Максима, що він від хвилювання забарився… і навіть промовчав у відповідь.

Того вечора вони довго розмовляли втрьох. Наталка виявилася не тільки гарною собою. З нею було про що поговорити, та й виявились спільні інтереси, збіглися смаки у кіно, музиці, книгах.

Розлучаючись того вечора з нареченими, Максим відчував, що закохався…

Наталя займала всі його думки.

Максим дорожив дружбою, і розумів, що закохуватися в наречену кращого друга – неприйнятно.

Тож вирішив уникати спілкування з нею.

Але це виявилося непросто. Сашко часто запрошував Максима у гості. Крім того, у Наталі не було знайомих у новому місті, і вона сама рада була компанії… Хлопець зібрав усю волю в кулак і став дружити з нею.

***

«Кохання без пам’яті» у Олександра тривало недовго. Він був вірний Наталці цілих півроку – абсолютний рекорд.

Як тільки зайшла розмова про це, Максим відмахнувся:

– Сашко, будь ласкавий, без подробиць. Я не хочу викручуватись перед твоєю дружиною. Менше знаєш краще спиш.

– Ні так ні, – легко погодився Сашко.

– У тебе дивовижна дружина, навіщо на сторону дивитися? Не розумію.

– Я тебе благаю… Чоловік за своєю натурою полігамен. І взагалі, хто б казав! Сам дівок раз на квартал міняєш.

Це було правдою.

Відносини з дівчатами у Максима не складалися. Наче розумниця і красуня… а чогось не вистачає. Не відразу, років через два до нього дійшло: всі ці дівчата не були Наталкою.

На цьому тлі відносини з другом стали ускладнюватись. Вони стали рідше бачитися. Але рибалка, спільна компанія, усі справи. Коли ввечері сиділи у кафе, Сашко почав знову хвалитися своїми пригодами і Максим не витримав слухати це, і не стримався…

Той здивувався:

– За що?

– За Наталку!

Олександр недобро посміхнувся:

– Ах ось воно що. Думаєш, я не бачу, як ти на неї дивишся? То що ти мовчав? Йди та розкажи їй усе, потім і втішиш.

Почалася сварка, чоловіки їх трохи розняли.

З того дня Сашко з Максимом більше не спілкувалися. Наталці Максим, звичайно, нічого не розповідав. Нехай самі розуміються. Тим більше, він знав, що одного разу Наталка вже спіймала благовірного за листуванням. Але Сашко викрутився, а вона… дуже хотіла вірити чоловікові. І повірила.

***

Наталка подзвонила Максимові несподівано. Заливаючись сльозами, сказала, що подає на розлучення. Попросила приїхати.

І ось він, як у не розумній мелодрамі, сидить і слухає ридання дружини найкращого друга, котрий у цей момент розважається з іншою жінкою.

– Наталю, послухай, ти абсолютно точно ні в чому не винна, – несподівано для самого себе Максим знайшов формулювання. – Зрозумій, Сашко таким був завжди, справа не в тобі. Адже він непогана людина, і поводиться так не зі зла, не з підлості. Просто … він як розбещена дитина – всі іграшки мають бути його.

– Але ж я не іграшка! Мені важко!

– Звичайно. Тільки він не зміниться, розумієш?

– Розумію, – Наталка справилася нарешті зі сльозами. – Дякую тобі. Знаєш, мені потрібно якнайшвидше поїхати. До батьків.

Максим мовчав. Найменше йому хотілося розлучатися з Наталкою. Але лізти до неї зі своїми почуттями було недоречно. Тому, подумавши, він сказав:

– Напевно, так буде найкраще. Заспокоїшся, розвієшся.

– Ти можеш відвезти мене на вокзал?

– Без проблем!

Максим допоміг їй зібрати речі, і ввечері наступного дня Наталку зустрічали вдома спантеличені батьки.

***

Розлучення оформили швидко. Максим Наталку постійно підтримував. Регулярні дзвінки, розмови по дві години… Зрештою, через півроку він таки не витримав і поїхав у Житомир – робити пропозицію…

КІНЕЦЬ.