— Софія, я хочу познайомити тебе зі своєю мамою! — урочисто промовив Максим.

«З мамою познайомити? — радісно подумала Софія. – Це добре. Отже, вирішив пропозицію робити. Нарешті!»

Але радості своєї Софія не показала. Навпаки, зробила здивоване обличчя.

— Нічого не розумію, — байдуже сказала вона, — для чого мені знайомитися з твоєю мамою? З чого б це раптом? І навіщо тобі це потрібно? Поясни.

— Все дуже серйозно, Софія — відповів Максим. — Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. А оскільки…

Максим говорив далі, але Софія його вже не слухала. Вона думала про своє.

«Ура! — думала Софія. – Мрії збуваються. І головне тепер все не зіпсувати. А це дуже просто, якщо діяти необдумано. Знайомство з мамою – це дуже важлива та відповідальна подія. А в моєму випадку це тим більше, бо я в столиці нещодавно.  Треба все робити без поспіху та суєти. Поступово. Крок за кроком роблячи те, що потрібно зробити до того, як вона мене вперше побачить».

Проаналізувавши в умі ситуацію, Софія зробила своє обличчя якнайсерйознішим і подивилася на Максима, який у цей час продовжував захоплено про щось говорити, говорити, говорити, навіть не помічаючи, що його ніхто не слухає.

— Почекай, Максим, — зупинила його Софія. – Не поспішай. Давай розбиратися по порядку.

– Давай! – радісно погодився Максим.

– Ти зараз, що, робиш мені пропозицію? — спитала Софія. – Я правильно розумію? Чи це лише заява про намір?

— Роблю пропозицію, — впевнено відповів Максим.

— Дуже добре, — сказала Софія, — я згодна.

— Але спочатку… — хотів продовжити Максим, але суворий і здивований голос Софії змусив його замовкнути.

– Що? — здивовано вигукнула вона. – Ти сказав “спочатку”? Я не дочула? Ти ставиш мені якісь умови?

Суворий вигляд і голос Софії дуже сильно вплинули на Максима.

– Ні, що ти, кохана, – злякано сказав він. – Які умови? Жодних умов немає! Ти все не так зрозуміла. Я хотів сказати, що перш ніж ми станемо чоловіком і дружиною, я хотів би познайомити тебе зі своєю мамою.

«Ну, що ж ти так стривожився,— подумала Софія, жалібно дивлячись на схвильованого Максима,— я ще й не сказала нічого, а ти вже розгубився. Треба тебе пошкодувати».

— Ти просто хотів познайомити мене зі своєю мамою? Так? — лагідним голосом спитала вона, дивлячись на Максима ніжним поглядом. — До того, як ми станемо чоловіком і дружиною?

– Ну звичайно! — радісно відповів Максим, бачачи, що грізна хмара пройшла повз нього. — А ти…

— А я одразу й не зрозуміла, — поспішила повідомити Софія. — От і подумала казна-що.

– А що ти подумала? — спитав Максим.

— Не так важливо, що я подумала,— махнула Софія рукою. – Твоє бажання зрозуміле, і я його схвалюю. І обов’язково познайомлюсь із твоєю мамою.

– Я радий.

– Я теж, – продовжувала Софія. — Але я познайомлюся з нею не до того, як стану твоєю дружиною, а потім.

– Потім?

– Потім.

— Чому «потім»?

– А чому “до”? — спокійно спитала Софія.

— Як чому, — дивувався Максим, — це моя мама.

– Саме так! – сказала Софія. – Мама! А ти хочеш її знайомити не зрозумій із ким.

– Тобто? – не зрозумів Максим. – Як це, не зрозумій з ким?

– А ось так. Ну хто я тобі? Адже я тобі зараз не дружина. І невідомо ще, стану нею чи ні.

– Як це? Чому?

– Мало чому!

– Що?

— А раптом у нас нічого не вийде, — розважливо сказала Софія. — Раптом щось станеться, і ми з тобою посваримося перед самим весіллям. У собі я впевнена, але ти, Максим?

– Що я?

— Раптом напередодні весілля ти покохаєш іншу?

— Чому я маю покохати іншу?

— Я ж говорю «раптом». Розумієш? Ніхто не каже, що ти маєш зі мною лаятися і любити когось ще. Але в житті якісь чудеса не трапляються з людьми напередодні весіль. І чого тоді всі ці знайомства з батьками?

– Як до чого?

— Ну ось скажи, навіщо ми дарма турбуватимемо твою маму? Маму! Коли ми ще не чоловік і дружина. Ми є абсолютно сторонні один одному люди. І я впевнена, що перш ніж познайомитися з твоєю мамою, мені потрібно вирішити це питання.

– Яке питання?

— Я мушу перестати бути сторонньою для твоєї мами. Розумієш?

— Здається, розумію, — жалібно відповів Максим. — А коли ж тоді з мамою знайомитись?

– Як коли? — здивувалася Софія. — Після того, як ми станемо чоловіком і дружиною, ти з чистою совістю можеш знайомити мене зі своєю мамою.

– А доти?

— А до того краще взагалі їй нічого не казати.

— Нічого не казати?

— Якщо ти, звісно, ​​любиш свою маму.

– Кохаю.

— Ось я й говорю! Якщо ти справді люблячий син, і дорожиш здоров’ям мами, не змушуй її нервувати даремно. Навіщо їй занурюватися у всі ці передвесільні клопоти? Ми — дорослі люди і маємо взяти все це на себе. Правильно я говорю?

– Правильно! — впевнено відповів Максим. — А то моя мама, справді, раптом як почне нервуватись.

– Не раптом! У тому й річ, що не раптом. А саме тоді, коли ти приведеш до неї в дім, не зрозумій кого. На її місці будь-яка б рознервувалась. Пошкодуй маму, Макс. Не кажи їй нічого раніше.

– Не скажу.

Минув час. І Максим із Софією стали чоловіком та дружиною.

— Їдемо знайомитись із мамою? — радісно спитав Максим.

Софія здивовано глянула на Максима.

– Що? – не зрозумів Максим.

— Ти ж казав, що любиш свою маму і бережеш її нерви.

— Казав.

— Виходить, що твої слова нічого не означають? Так чи що?

– До чого це?

— От скажи, про що мріють усі мами, коли одружують своїх синів?

— Про що мріють усі мами?

— Про онуків, звісно!

— Ти хочеш сказати, що…

— Цілком вірно. Познайомиш мене зі своєю мамою, коли у нас буде дитина.

— Але я хотів, щоб…

— Не примушуй свою маму хвилюватись, Макс. Пошкодуй її. Уявляєш, як вона переживатиме за нас.

– Переживати?

– Звичайно! Раптом у нас нічого не вийде.

— Ти маєш на увазі дитину?

– Його! Аж раптом ми не зможемо. Не так важливо, чому. Адже тоді не виключено, що нам доведеться розлучитися.

– Чому розлучитися?

— Ну як чому, Макс? У собі я впевнена, а ось ти… Ти — чоловік. Мабуть, мрієш про спадкоємця.

– Мрію, але…

– А раптом ми не зможемо?

— Чому не зможемо?

— Я ж говорю «раптом»! Знаєш скільки таких випадків. І тоді ти почнеш шукати іншу. Розумієш?

– Я не почну, я…

— Не в цьому річ, Макс. До чого тут взагалі ти. Не про тебе йдеться. Про маму твою. Навіть якщо ти не почнеш, їй навіщо хвилюватись через тебе? А уяви, що з нею буде, якщо в нас вийде! Дев’ять місяців вона хвилюватиметься за мене та за дитину. Ні, Макс, що не кажи, а перш ніж знайомитись з твоєю мамою, нам необхідно самим стати батьками. Розумієш?

– Так-так! Ти права. Тепер я розумію. Про це я не подумав. Розкажемо мамі все. Але тільки після того, як у нас у самих з’явиться дитина. Правильно?

– Як скажеш, коханий. У нашій сімʼї ти головний. Тобі й вирішувати. А я… Що я. Я зроблю все так, як ти захочеш.

Минув ще якийсь час. І в Максима та Софії народився син.

— Знайомимось із мамою? — суворо запитав Максим.

Перш ніж відповісти, Софія здивовано подивилася на нього.

— Не любиш ти маму, Максим, — сумно сказала Софія, — ой не любиш.

– Чому? Ми – чоловік і дружина. Дитина у нас є. Все в порядку. Можна знайомитись.

– Так? Знайомитись? Можна, можливо? І ти так серйозно думаєш? Щоб змусити її нервувати?

— А зараз їй чогось нервувати?

– Як чого? А квартири ж у нас своєї немає. Живемо на знімній.

– І що?

— А то, Макс. Свою квартиру треба купити, перш ніж із мамою знайомитися. Щоб у твоєї мами жодних питань не було. І підозри!

– Яких питань? Яких підозр?

— А тих самих, що виникають у голові у мами, коли її син із дружиною та онуком свого житла не мають, — упевнено відповіла Софія. — От я тобі чесно скажу, Макс, оскільки я вже сама мати і виховую сина, я мав дуже багато запитань до своєї невістки в такій ситуації. І зовсім інша річ, якщо ти познайомиш свою маму зі мною та з онуком вже після того, як ми купимо свою квартиру. Розумієш?

— Думаєш, тоді запитань у неї вже не буде?

— Запитання, може, й будуть. Підозр не буде. Крім того, ми прийдемо знайомитися з вже готовими на всі запитання відповідями.

– А гроші на квартиру де візьмемо?

— А ми іпотеку візьмемо, — відповіла Софія.

– І тоді ти нарешті познайомишся з моєю мамою?

— Тоді, чого там,— сумно відповіла Софія і глибоко зітхнула. — Тоді можна і з твоєю мамою знайомитися. Вже нічого не страшно.

Через деякий час Максим та Софія купили трьохкімнатну квартиру.

– А зараз? — обережно спитав Максим.

– Що заразр? – не зрозуміла Софія.

— Їдемо знайомитись із мамою?

Перш ніж відповісти, Софія трохи подумала.

– Їдемо, – впевнено сказала вона. – Тепер можна. Тільки треба купити торт та квіти. З тортом все зрозуміло, а ось квіти… Твоя мати які квіти любить?

Увечері Максим нарешті познайомив Софію зі своєю мамою. Запитань було багато. Але, як і передбачалося, на всі запитання, які ставила мама, у Максима та Софії були готові відповіді.

КІНЕЦЬ.