Максим готував вечерю. За кухонним столом сидів його син Микита і робив домашнє завдання.

– Сиди прямо, пиши гарно, – вчив сина Максим. – Ти все вмієш. Все з першого класу починається. Якщо щось згаяти, то далі буде незрозуміло…

– А ти нічого не згаяв? – запитав Микита.

– Ні, я добре вчився, – посміхнувся батько.

– А мама?

– І мама… Коли вона вже прийде, до речі?

Наталя все довше затримувалась на роботі. Іноді вона приходила весела, а останнім часом таке бувало все частіше.

Звіт, план, проєкт, зустріч з інвесторами… Причини були різні, а результат той самий.

Максим приходив з роботи, готував вечерю, займався із сином.

Так тривало вже три місяці. Наталя приходила додому пізно. Вона й раніше майже не займалася сином.

Навіть більше – вона і народжувати не хотіла, але так вийшло…

Максим наполіг на народження дитини.

– Я втомилася, іду зразу спати, – це все, що від Наталі чули чоловік і син останнім часом.

Прибирання Максим теж взяв на себе. Він не любив безладу.

Йому не важко було помити посуд й увімкнути пральну машину…

…В коридорі почувся якийсь шурхіт. Нарешті прийшла Наталя.

– Мамо, мені сьогодні відмінно поставили в школі! – побіг до матері Микита. – Ось подивися!

– Що це?

– Мамо. Це ж картина така. З макаронів робиться. Мені тато допомагав…

– Добре. Не заважай мені.

– А ти макарони будеш з котлетою? Батько приготував. Тільки він підливку не вміє робити.

– Так, все! – пробурчала Наталя. – Мені ніколи.

Жінка дістала свою велику червону валізу і почала збирати речі.

– Ти куди?! – ахнув Максим.

Він дивився на дружину не розуміючи, що відбувається.

– Я йду від тебе. Речі зберу і поїду. Набридло бути у вас замість служниці.

– А як же ж Микита?! Ти залишаєш його? А що ти йому скажеш?

– Сам скажи. Забрати його не можу, поки що. Можливо пізніше…

– А що сталося?

– Я йду до успішнішого чоловіка.

– А в нас дитина, кредит на квартиру…

– Це твій кредит. Квартира твоя. Платиш ти. Добре, що нагадав. На розлучення подам. Так… І виплати мені гроші. Ну я ж була одружена, за квартиру як би разом платили. Тим більше, що вже трохи залишилося. Якщо квартира тобі, то ти мені винен гроші.

– Ми ще не розлучилися…

– Не надійся. Від тебе я йду назовсім!

– Від нас ти йдеш. Від мене та від дитини.

– Від тебе назовсім, а від дитини – поки що. Час покаже.

– Іди швидше. Нам ще проєкт робити з Микитою. Що ти за матір така!

– А гроші?

– А гроші тільки через суд. Там твого не так багато. Боюся переплатити.

– Ти зовсім, чи що?

– Я?! Це ти зовсім. Ключі залиш.

– Забирай свої ключі!

Двері за Наталею зачинилися. Вона навіть не попрощалася із сином. Максим був розгублений, він сів у коридорі і не знав, що робити.

– Тату, ходімо, у нас уроки. А мама хай іде. Адже вона нам не допомагає ніколи. У Юрка батьки теж розлучаються, його до бабусі відправляють. У них тато пішов. Мене теж до бабусі відправиш? Я не хочу. Тільки у гості.

– Не відправлю. Ми з тобою завжди будемо разом.

Розлучили їх швидко. Суперечки через місце проживання дитини не було. Кредит закрити допомогли батьки Максима.

З ними він потім сам розрахується…

Грошей Наталі дісталося мало. Більшість вартості була від продажу старої квартири Максима, та ще й батьківська допомога.

А решту, що платили, розділили навпіл. Максим одразу їй все виплатив. Наталя сподівалася на більше, але заперечувати не стала. Її тішило, що Максим не подав на аліменти.

Іноді вона з’являлася, але про те, щоб забрати сина, навіть не говорила. Життя, судячи з соцмереж, було в неї хороше.

Максим із Микитою чудово справлялися без неї. На приїзди матері Микита майже не реагував.

Йому вже було зовсім байдуже. Він займався навчанням. А потім вона зникла з їхнього життя на довгі роки…

…За її відсутності багато чого сталося. Микита дружив з Юрком. З тим самим хлопчиком, із сім’ї якого пішов батько.

До бабусі Юрка відправляли тільки на літо. Мамі треба було отямитися і вирішити всі питання.

А потім хлопці разом ходили на футбол, на малювання і навіть співали у хорі.

Багато чого перепробували із хобі, але зупинилися на футболі.

Їхні батьки познайомилися теж на футболі. Максим помітив тендітну жінку, яка прийшла подивитися гру разом із сином.

– Тату, он там Юрко! Ходімо до нього. Треба відзначити перемогу…

– Добре, ходімо…

Максим навіть не очікував, що ця жінка – мама Юрка. Вони пили чай у кафе, їли тістечка і весело сміялися. Згодом стали зустрічатися частіше, і не тільки на футболі…

– Тату, ну чого ви ховаєтесь? Ми з Юрком вас вирахували. Ми не проти. Дружіть. Або одружуйтесь!

– Микито!

– Тату, я вже не малий. Мені вже дванадцять. Ходімо робити пропозицію!

Максим і Тетяна, так було звати маму Юрка, побралися. Жити стали у квартирі Максима.

…Через три роки після їхнього весілля раптом з’явилася Наталя. З тою самою червоною валізою.

– Мені нема де жити, а тут у мене син, – з порога заявила вона.

Вагітна Тетяна не знала, що й сказати. Чоловік був ще на роботі.

– Микито, підійди сюди… Тут твоя мама…

– Мама? А ти де була, мамо?

– Микито! Навіщо ти такі запитання ставиш? Хіба ж так можна з мамою розмовляти?

– А хіба можна сина залишити?!

– Це наші з татом справи! – сказала Наталя.

– А тепер у мене справи тільки з татом і з мамою Тетяною. Іди. У тебе є твоя мати – моя бабуся. Але якщо ти і її покинула, то нічим допомогти не можу. Ми тебе давно не чекаємо. Твоє місце зайняте…

– Он, як тебе навчили з матір’ю розмовляти?! Ну, я тебе перевиховаю! Підеш зі мною до бабусі жити.

– Ти запізнилася. Ти хоч пам’ятаєш, скільки мені років. Я сам вибираю з ким жити. І не галасуй. У нас не прийнято так галасувати.

Микита зачинив за матір’ю двері.

Таня тихо сиділа на кухні. Вона не стала втручатися в їхню розмову…

– Все добре, вона більше не прийде, – зайшов Микита до Тетяни на кухню і сів за стіл.

І справді. Більше вона в їхньому житті не з’являлася.

Незабаром у Микити та Юрка народилася сестричка. Усі були дуже раді. Навіть колишня теща Максима.

Микита завжди відвідував бабусю. Максим теж іноді заходив та допомагав.

А ось Наталя знову зникла, у матері вона жити не захотіла…

КІНЕЦЬ.