— Мамо, ти ж знала. Так? — Ти про що, дочко? — Що Макс має іншу. – Знала. Промовчала, бо ти б мені не повірила. — Тож ти наполягала, щоб я шукала роботу? – Саме.

— Знаєш, Макс наговорив багато поганого і пішов до цієї своєї. Що мені робити, мамо? — Взяти себе до рук і шукати роботу. — Але Макс обіцяв утримувати нас.

— Робота потрібна тобі, щоб струснутись… — Мамо, я завтра починаю стажування у стоматологічній клініці. І зарплата там хороша… Через три місяці фігура Інни прийшла в норму, робота з людьми змушувала її стежити за своєю зовнішністю та одягом. — Інно, ти сильно змінилася. — Дякую, Максе.

Але ти чого такий змучений. — Багато працюю. Сумую за дітьми і за тобою. — А мені ніколи сумувати. Робота багато часу забирає. — Інно, пробач мені, будь ласка. Я тобі наговорив всякої нісенітниці. Ти чудова мати і чудова дружина, вибач, що не зміг оцінити. — Максе, я не тримаю на тебе образи.

— Я люблю тебе, Інно. Давай спробуємо почати спочатку… *** Інна з Максом та дітьми знову живуть єдиною родиною. — Інно, кохана, ти через роботу нічого вдома не встигаєш. Може, підеш звідти і почнемо жити, як і раніше? Моїх грошей з лишком вистачить на всі наші витрати.

Я, як згадаю смак твоїх котлет та пиріжків із грибами, слиною виводжуся. — Максе, не наполягай. Я не кину роботу і не стану знову «безмозкою куховаркою».

— Інно, ти в мене супер-дружина. Не треба нагадувати мої іді отські слова. — Добре. Я жінка, яка з роботи квапиться додому. І, до речі, я вирішила піти вчитися до автошколи.

— Навіщо? Ти ж не хотіла водити. — А тепер захотіла… І сини, і чоловік задоволені новим іміджем Інни. Макс часом навіть ревнує. Інна не все встигає по дому. Але в неї тепер три помічники — чоловік та два сини…

КІНЕЦЬ.