Михайло – мій чоловік, ми з ним вже давно одружилися.

А десь вже майже рік, як він просто сів та сидить вдома.

Весь цей час він не працював, його вже давно звільнили, адже були якісь там труднощі на фірмі, і багато співробітників звільнили.

Мені колись здавалося, що безробіття – це лише якесь зовсім тимчасове явище і не варто хвилюватися через це, адже таке іноді у всіх буває у всіх, якийсь період ти знаходишся в пошуках, потім пристосовуєшся до нової роботи, колективу, а потім звикаєш і все йде своєю чергою.

Проте, на жаль, у нас це виявилося справжньою проблемою, яка вже триває чимало часу.

Хочу розповісти все по порядку, щоб ви зрозуміли, в якій ситуації я зараз знаходжуся і що мене спонукає до написання тут про свою проблему.

Коли Михайло залишився без роботи, то перше, що я запропонувала йому зробити – переїхати в інше місто.

У нашому маленькому містечку шукати особливо нічого, тут дуже непросто знайти хорошу роботу, і якщо є можливість краще жити, і гарно влаштуватися, то можна шукати щастя в іншому місці та зробити в житті важливий вибір, з якого усім буде лише користь.

Вся справа в тому, що нашим дітям скоро вступати навчатися до університету та краще, якщо ми заздалегідь переберемося ближче до того міста, де діти будуть навчатися, усім разом нам буде легше, адже все одно дітям там потрібно буде шукати житло в оренду.

І, здавалося б – план є у нас хороший, гроші на якийсь короткий час я теж відклала і мотивація – все, що необхідно для гарного старту, однак щось зупиняло, не давало змінити своє життя на краще.

Пошуки роботи були зовсім безуспішні, але, щиро кажучи, я не бачила особливого бажання в свого чоловіка щось міняти, він бачив, що навіть, якщо не працює, то й так якось все добре, а сам себе переконував, що ось-ось знайде хорошу роботу з гарною зарплатою.

Все це вилилося в те, що мій Михайло втратив надію в краще життя і все частіше засиджувався з друзями аж до ночі.

У мого чоловіка, правду кажучи, характер досить таки непоганий, тут я нічого не можу сказати, але мені все більше здається, що він проміняв свою сім’ю на посиденьки з друзями і сивеньку, і мені прикро через це, адже нічого хорошого з цього не вийде.

Я постійно й досі говорю Михайлу, що в нас все буде добре, просто потрібно щось змінити в своєму житті і все зміниться на краще.

Ми маємо діток та повинні зробити все, щоб жати їм хорошу освіту і гарне майбутнє.

Та Михайло зовсім нічого не хоче, він запевняє, що у нього і так все добре, потрібно ще трохи почекати і все налагодиться в нас.

Я просто не розумію, як так можна.

У людини є можливості – більшість в нашому місті багато б віддали за це, однак у нас це є, і ми цим не користуємося.

Чому?

Я не розумію чому я і мої діти повинні жити ось так, економити на елементарних речах через свого чоловіка та батька. Ми не заслужили подібного, адже зараз часи непрості, потрібно заробляти для сім’ї і приносити якісь гроші у дім.

Та й сама я не можу заробляти на всіх, мені непросто самій забезпечувати свою сім’ю.

Мої батьки і родичі зараз щодня мені говорять, щоб я ні на кого не дивилася, а брала дітей і їхала в інше місто та шукала там кращої долі, а якщо мій чоловік людина хороша, то він поїде за нами.

А подруга каже, щоб я брала дітей і їхала зараз за кордон, адже там гарні умови, і з дітками там можна там дуже добре влаштуватися.

Але я не можу так зробити, адже хвилююся за те, що Михайло з нами не поїде і я з дітьми просто залишуся сама.

Мені не просто одній буде, та й вийти заміж в мої роки не так вже й легко.

Як правильно вчинити?

Я зараз працюю одна і на мою зарплату нам живеться досить непросто.

КІНЕЦЬ.