Рік тому я почала зустрічатися із чоловіком. Майже одразу почали жити у мене, в маминій однокімнатній квартирі (вона мешкає окремо).

Мама відразу сприйняла новину про нового чоловіку негативно, він у розлученні, у нього є дитина (живе з колишньою дружиною) і не має своєї квартири. Потім начебто мама змирилася і не висловлювала негативної думки.

Через кілька місяців вона влаштувала мені скандал, що ми нічого вдома не робимо. Нічого не купуємо в будинок, ремонт не зробили, меблі та побутову техніку не купуємо, хоча ми збиралися це почати робити буквально за кілька тижнів.

Потім ми поїхали та купили нову плиту, пральну машину, пилосос. Мама наче заспокоїлася.

Потім у нас з моїм чоловіком була криза у відносинах, він зв’язався з колишньою дружиною, там складна історія, не пояснюватиму тут. Ми з ним сильно посварилися і я о 7-й ранку прийшла до мами (вона живе в сусідньому будинку) вся в сльозах.

Вона мене заспокоювала, хотіла йому прочухана влаштувати, але потім заспокоїлася і порадила не приймати поспішних рішень. В результаті ми помирилися, пообіцяли одне одному цю історію не згадувати і все стало як і раніше.

Скоро настане весна. Мама займається розсадою для дачі: огірки, помідори, полуниця і т.д. Я їй казала завжди, що дача для мене – це тортури, що я не бачу сенсу в цій каторжній праці на городі.

Але все марно. При цьому, звісно, їй потрібна допомога.

Зізнаюся чесно, допомагаю їй на дачі дуже рідко. Мама ображається, що здоровий мужик 35 років теж на дачі нічого не робить, значить, йому не важлива мати своєї жінки, він не поважає її, а тому не любить і свою жінку.

Його, звісно, у садок не загнати, оскільки він теж не розуміє цих дачних принад. Та й просто лінивий, якщо чесно.

Я його захищаю, мовляв, з чого ти взяла, що він так погано ставиться до тебе. І ось сьогодні, після чергового скандалу з мамою, я від неї почула: «я не маю дочки, живи, як хочеш, але потім не шкодуй. Це на твоїй совісті. Йому начхати на твою рідню і на мене». І так далі в тому ж дусі.

Вона ще наговорила, як вона бажає всього поганого, щоб мені було погано, що вона буде в долоні від цього плескати і молитися, щоб Бог мене покарав.

Батько від нас пішов років 5 тому. Зраджував мамі. Потім повернувся через рік, вона його прийняла, але він знову пішов ліворуч, і вона його вигнала.

Тепер мама одна, взагалі ніякого особистого життя, тому вимагає багато уваги. Я це, звичайно, розумію і раніше, поки у мене не було коханої людини, я до неї часто приходила.

Ми сиділи, балакали, співали караоке. Тепер я не маю часу на щоденні походи до мами, його просто нема. З’явилася нові друзі (в основному, його друзі), ми разом проводимо час, а маму бісить, що ми «вештаємося по друзях» і витрачаємо гроші на дрібниці.

Я не знаю, що робити, як поводитися і як налагодити відносини з усіма. Я не хочу розходитися з коханим чоловіком через думку мами.

Але вона твердо впевнена, що він мене не любить, не цінує. Не хочу таких стосунків із мамою, адже рано чи пізно у нас з’являться діти, а вона вже зараз каже, що його онуки їй байдужі. Що ж робити?

КІНЕЦЬ.