Я заміжня вже шість років, є чотирирічний син. Зі свекрухою стосунки якось відразу не склалися, а останнім часом, після сварки, ми з нею майже не спілкуємося. Вона тепер налаштовує чоловіка проти мене і тому у нас у сім’ї постійні сварки.

Майже кожні вихідні свекруха дзвонить йому і просить щось допомогти. Чоловік, незважаючи на те, що я проти і вдома теж накопичується різна чоловіча робота, та й просто побути у вихідний усім разом, зводити дитину погуляти, все одно їде до батьків.

Звідти, як правило, приїжджає всім незадоволений – це заслуга свекрухи, я знаю точно. Вона його накручує та налаштовує проти мене.

Після того, як він вкотре поїхав з батьками на дачу на всі вихідні, та ще й сина з собою забрав, мій терпець урвався. Я сказала чоловікові, що ще раз таке повторитися, я розлучуся з ним, і тоді він може переселитися до своїх батьків назовсім.

Він став звинувачувати у всьому мене, що не змогла порозумітися з його матір’ю, забувши,  що це вона зустріла мене з самого початку нашого спільного життя. Вічно намагалася вколоти і принизити, особливо при сторонніх, розповідаючи всім родичам, як їй не пощастило з невісткою, що її син заслуговує на краще.

Ще одна велика сварка змусила мене поїхати до батьків чоловіка і поговорити з ними. Я сподівалася, що вони мене зрозуміють і не захочуть, щоб їхній син залишився без сім’ї, але я помилилася.

Свекруха сказала, що так навіть краще буде всім, ще погрожувала і онука забрати до себе. Звісно, вона розповіла моєму чоловікові про те, що я приїжджала до них лаятися, ще додала те, чого й близько не було і тепер чоловік зі мною не розмовляє.

Образився, що я так вчинила, нічого йому не сказавши, і тепер йому соромно за мене перед батьками. Не знаю, що робити, може й справді розлучитися, бо терпіти таке ставлення до себе більше не можу.

КІНЕЦЬ.