Майже двадцять років разом, а тоді чоловік сказав, що йде від мене. Та через декілька років повернувся і захотів почати все спочатку.
Ми були разом з дев’ятого класу. Та Олег одного дня вирішив все завершити. Сказав, що не хоче витрачати найкращі роки життя на сім’ю.
В усьому я могла винити тільки себе. Аргументи мого чоловіка лиш підтверджували мою теорію.
- Погодься. сильні почуття між нами були на початку стосунків. Вже давно ми живемо як брат з сестрою. Діти майже виросли. Ти всю увагу віддаєш їм. І це нормально. Але я хочу іншого.
Довгий час я не могла знайти собі місця. Він був моїм єдиним коханням. Навіть в голові не вкладається, що це могло так закінчитись. Моєму горю нне було меж.
Вже потім наші куми розповіли про коханку чоловіка. Їх роман тягнувся вже років п’ять. А я нічого не помічала. Або не хотіла помічати.
Та якби важко мені не було прощатись зі своїм коханням, потрібно було жити далі. Я відкрила власну справу, про яку давно мріяла. Почала частіше зустрічатись з подругами. З’їздила з дітьми в гори. Словом, вчилась жити по новому.
Перший час в грудях боліло безперервно. Мої діти завжди намагались мене розвеселити. Я, звичайно, їм допомагала в цьому і старалась частіше посміхатись. Усі думки про минуле старанно від себе відгняла.
Йшов час, і одного дня я познайомилась з прекрасним чоловіком. Діти тоді вже виросли і навчались в інших містах. В той день змирилась з думкою, що мені, мабуть, долею написано зустріти старість в самоті. Але по роботі потрібно було з’їздити на новий склад. Там ми і зустрілись.
Все почалось з дружби. У нас були спільні теми в роботі. Постійно обговорювали нові ідеї. Якось непомітно почали відкривати один одному душу. А потому і зійшлись.
Одразу захотіли бути разом кожну хвилину, тому з’їхались. Аж тут сталося те, чого я зовсім не чакала. Можна сказати, навіть боялась. Спочатку думала мені здалось. Хтось намагався відкрити двері в квартиру. Через декілька невдалих спроб, він натиснув на дзвінок.
Я глягула у вічко і обімліла – за дверима стояв мій колишній. Зайшовши в квартиру, Олег почав мене обіймати і розказувати як скучив за мною. Одразу оглянув всі зміни в квартирі і пройшов до вітальні, не зважаючи на мій здивований погляд. Поводив себе так наче не було усіх цих років і того жахливого розриву.
Олег повільно розмістився на дивані, почав посміхатись і запрошувати мене сісти поруч. Подав мені руку, але я навіть оком не повела. Залишилась на місці. Він не розумів, що відбувається.
- Кохана, що сталось? Хіба ти не скучила за мною?
- Звичайно не скучила. – байдуже мовила я.
- Що ж так? Скільки років разом були, а ти так мене зустрічаєш!
- Так, прожили. Але ти все вирішив за двох і кинув мене з дітьми. Я маю іншого. На що ти розраховував, кли сюди йшов? – кожне моє слово звучало чітко і холодно.
Олегу наче хто ляпаса дав. Він думав, я в одну мить все забуду і кинусь йому в обійми. Та не так сталось, як гадалось.
- Може ти ще й не впустиш мене назад додому? – поцікавився Олег.
Спочатку я впала в ступор від такого питання.
- На ночівлю можеш лишатись. Та щоб о восьмій ранку твої ноги щоб тут не було. В обід повертається Степан. А мені потрібно після тебе все прибрати. – відрізала я.
Я бачил, що він до кінця не розуміє ситуації. Але могла лиш дивуватись його нахабності. Це ж треба було покинути жінку одну з двома дітьми, а потім заявитись ніби нічого не сталось. Я могла тільки здогадуватись чому саме зараз він повернувся. Але це мене хвилювало в останню чергу. Справжнє кохання я зустріла лиш недавно.
КІНЕЦЬ.