З Дмитром у шлюбі ми живемо вже майже цілих 15 років.

Але зараз я думаю, що на цьому варто поставити велику крапку, на жаль, я не бачу вже щасливого майбутнього я для нашої сім’ї, на жаль.

Я думаю, що сама винна в усьому, дійсно бачу у всьому цьому лише свою вину.

Сама недобре вчинила 10 років тому, пробачити себе за це ніяк не можу і зрозуміти теж мету свого вчинку мені й досі не вдалося.

Але хочу зараз розповісти все як було, адже зараз переді мною постав серйозний вибір.

Спочатку у нас було все добре, адже Дмитро мій гарно доглядав за мною у молоді роки, на крок навіть не відходив, все робив для мене.

Я була досить серйозною та відповідальною дівчиною, в голові було лише навчання в інституті, а тут Дмитро ходить за мною по п’ятах, великі букетики квітів та цукерки носить, в кафе на каву та тістечка постійно запрошує.

Мені всі подруги говорили, щоб я на нього увагу звернула, шкода такого хорошого хлопця, добрий та чемний Дмитро тоді був.

Тим більше він з досить таки заможної сім’ї, в 26 років вже на своєму автомобілі їздив, самостійним був. І я дійсно тоді якось звернула на нього свою увагу.

Весілля у нас була досить таки гарне, свекри мої дуже постаралися, про таке свято я навіть і не мріла у найкращих снах, безмежно тоді вдячна була я батькам чоловіка.

Батька у мене немає, мама працювала звичайною кухаркою в заводській їдальні, отримувала звичайнісіньку невеличку зарплату.

Звісно, що багато вона мені не могла допомогти, адже заробляла небагато.

Всі гості на на весіллі захоплювалися, що ми найкрасивіша пара, що будемо жити щасливо, бо у якийсь бік ніхто з нас не подивиться.

І щиро кажучи, на момент весілля я була щиро закохана у свого чоловіка, вважала себе найщасливішою жінкою на світі, адже Дмитро був справді непоганою людиною тоді.

Я дійсно була дуже вдячна батькам Дмитра, бо житлом вони нас теж забезпечили.

Спочатку ми пожили трохи для себе, а потім народилася маленька гарненька донечка.

Перші зміни у нашому сімейному житті стали відбуватися тоді, коли я сиділа в декреті з нашою маленькою дворічною донькою.

Ситуація склалася у нас зовсім стандартна: чоловік став затримуватися з роботи або з друзями десь сидів, міг дуже пізно повернутися з роботи.

Тільки моя подруга Світлана згодом мені почала натякати на те, що я помиляюся, у чоловіка є інша.

А я зовсім нічого не помічаю навкруги, навіть думки такі гнала від себе.

Відтоді я відразу стала перевіряти телефон Дмитра, але нічого там не знайшла там, щоб засумніватися в своєму чоловікові.

А потім у чоловіка була зустріч однокласників в ресторані, і він уночі додому не приїхав в той день, телефон його був зовсім вимкнений.

Стала рано вранці шукати його, сусідку попросила за донькою доглянути в цей час, приїхала до його найкращого другова-однокласника, хотіла подзвонити, але двері були відчинені.

Коли я зайшла, то там усі ще спали після відпочинку, я тихенько сфотографувала свого чоловіка з якоюсь пані і пішла.

Ніхто нічого не помітив, як не дивно.

Дмитро мій приїхав додому до обіду, втомлений і винуватий, мовляв – вибач мене, після ресторану поїхали з хлопцями до друга, а батарея в телефоні сіла, попередити не зміг, загалом виправдовувався, як міг.

А я йому і показала всі ті фото, які сама зробила, коли побачила його з нею.

Як згодом виявилося, що так воно і було: поїхали вони усі до цього друга, тільки не суто чоловічою компанією, як мене спочатку запевняв Дмитро.

Мій чоловік просив пробачити його, казав, що це все зовсім не серйозно, нічого для нього не значить.

Довго я не могла пробачити і збиралася на розлучення подати.

Дмитро довго просив у мене вибачення, дуже каявся у своєму недоброму вчинку, а потім до нього приєдналися ще й його тато з мамою, теж мене вмовляли не руйнувати сім’ю, хоча самі звинувачували в усьому свого сина і були на моїй стороні.

Я поважала дуже своїх свекрів і прислухалася до них.

Моя мама спочатку ображалася на свого зятя, але потім попросила забути це все, вона теж в глибині душі розуміла. що сім’ю краще зберегти – ну всяке в житті буває: сам Дмитро вже добре зрозумів, що накоїв недобре, а тепер кається в усьому.

Я погодилася пробачити Дмитра, але за однієї умови: ми переїдемо з нашого районного центру в обласне місто.

Там буде зміна обстановки, можливостей для роботи багато, і, можливо, я все зможу забути.

Дмитро зі своїми батьками дуже для того постаралися, але протягом трьох місяців ми вже переїхали в інше місто в двокімнатну квартиру.

Здавалося б – на цьому можна було заспокоїтися, мій Дмитро став зразковим сім’янином.

10 років ні натяку на якісь походеньки не було, я вже намагалася забути про його вчинок і відпустила усе, все чудово у нас було.

Але не так давно я зайшла в центральний супермаркет нашого міста: там вибір продуктів більший і ціни хороші.

Дивлюся – між прилавками мій чоловік спокійно собі ходить, щось шукає.

Дмитро таки зупинився біля відділу з солодощами, вибирає щось, та ще й не один – з якоюсь незнайомою мені жінкою.

Набрали пакет всього-всього, розрахувалися, кудись йдуть.

Я швиденько за ними пішла.

На вулиці він купує вже цій жінці квіти, величезний букет, дорогий напевно.

Я не хотіла мовчати, підійшла ближче і привіталася.

Чоловік здивувався дуже, а ця жінка лише посміхнулася, зрозумівши в чому справа і хто перед нею стоїть.

Так це ж та сама жінка, з якою я фотографувала свого чоловіка.

Я назавжди запам’ятала її обличчя, ніколи не забуду його.

Після недовгої паузи, під час якої чоловік мені жодного слова не сказав, я просто пішла додому.

Думаєте, мій чоловік побіг за мною слідом? Як би не так.

Ні, Дмитро навіть не покликав мене і не просив, щоб я зупинилася.

Повернувся мій чоловік додому пізно ввечері, став щось там говорити, виправдовуватися, вигадувати, мовляв, випадково зустрілися з однокласницею, почуттів уже немає, просто хотіли посидіти, юність згадати, поспілкуватися.

Я попросила Дмитра піти і він пішов. Ага – як же, випадково!

Але зараз я не його звинувачую, а себе – як я могла 10 років тому пробачити його, невже можна пробачити такий вчинок сімейній людині?

Невже після такого людина може змінитися?

Лише тепер розумію, що не даремно говорять, що людина, яка зрадила хоч раз, ніколи не зміниться, а зробить це знову.

Зараз знову свекри мої вмовляють мене, щоб я вибачила Дмитрові, кажуть, що в чоловіків так часто буває, на жаль, але, якби там не було, але Дмитро завжди обирає лише свою сім’ю.

Свекри просять, щоб я вибачила Дмитра, щоб зберегти родину, бо часи зараз і так не прості, жінці дуже складно буде одній без чоловіка і немолода вже я давно.

Не знаю, що робити.

Чи варто вибачати Дмитра? Чи дійсно в сім’ях такі ситуації часто бувають?

КІНЕЦЬ.