Так склалося в моєму житті, вже давно живу в Польщі.

Я приїхала сюди більше 10-ти років тому.

Сама я народилася та виросла в маленькому українському селі, що на Вінниччині.

Там у мене вся родина залишилася і досі живе.

Ми з чоловіком вже давно поїхали з села сюди на заробітки, адже знайти хорошу роботу людині з села непросто.

Нам там складно було, вирішили, що потрібно поїхати за кордон, щось заробити, щоб будувати своє краще майбутнє.

В місці лише на базарі могли влаштуватися на роботу.

Але там зарплата мала, адже й квартиру потрібно було орендувати, лише на життя вистачало б.

А нам на життя хотілося заробити, щоб і для дітей своїх щось відкласти.

Загалом, вирішили ми з чоловіком, зібралися та й поїхали разом з дітьми.

В селі у мене залишилася мама з братом.

Згодом мій брат Юрко одружився, але пішов жити в будинок дружини, вона жила в тому ж селі, десь через хат 10, то й не дуже далеко.

У нас з чоловіком все складалося добре за кордоном.

Тут золотих гір ми не заробили за ці роки, але купили тут двокімнатну квартиру, навчаємо дітей, маємо хорошу роботу та друзів, загалом ми вже звикли жити тут.

Зараз додому в Україну повертатися й не збираємося вже, плани на майбутнє ми, на сьогоднішній день, будуємо в Польщі.

Коли мама моя постаріла, постало питання, хто ж її доглядатиме.

Ми якраз домовилися з Юрком, що я щомісяця висилатиму йому 3 тисячі гривень.

Плюс мамина пенсія – брат доглядатиме за ненькою, гроші непогані, в селі жити можна.

А ще Юрко сказав, що в такому випадку мамина хата буде належати йому.

Я звісно довго думала, але погодилася, адже іншого виходу не знайшла.

Я сама на чужині, повертатися поки зовсім не планую, тому дуже добре розуміла, що це найкращий поки варіант.

Рік я висилала гроші своєму братові, а потім приїхала з дітьми в гості до мами.

Виявилося, що брат мій Юрко взагалі нічого їй не допомагає нашій мамі, особливо, лише на городі може картоплю допомогти посадити та викопати, а невістка взагалі не з’являється в неї.

А мама моя старенька, їй все важко робити.

Я вирішила поговорити з братом, пояснила, що ми ж про інше домовлялися, а виявилося, що брат не виконує своїх обіцянок.

Мама робити нічого не може вже сама.

Брат пояснив, що в селі жінки такі ще самі живуть і їх ніхто не доглядає.

Я не знала, що робити, адже мені маму нікуди забрати, у одній кімнаті ми з чоловіком, у іншій діти, за кордоном і лікарні потрібно шукати, та й важко з мамою буде там, мені ж на роботу ходити потрібно, а за мамою цілодобовий догляд потрібен, а в нас робота. Звільнитися не можу, адже ми ще кредuт за квартиру не виплатили, продати її не можемо, щоб більшу купити.

Мама моя теж з дому нікуди їхати не хоче, вона хоче жити в себе в селі.

Але я довго говорила з мамою, вмовила її продати хату.

Я маму забрала з собою у Польщу з rрошима.

Ми домовилися, що вона, тимчасово, буде жити в будинку для літніх людей, поки ми не вирішимо питання з житлом.

А що мені було ще робити?

Вже пів року мама живе в Польщі, там і догляд хороший, перебування теж дорого коштує, питання з житлом ми поки не вирішили.

Я часто навідую маму, їй там добре, не скаржиться ні на що, каже, щоб я не турбувалася, вона погодиться жити й там, там хороші умови.

А от брат з невісткою образилися на мене, адже чекали, що хата і мої гроші залишаться їм, вони просто завжди сподівалися на це.

А я вважаю, що зробила правильно, тепер я за маму спокійна, а гроші за хату витрачаю лише на неї.

Я забрала маму з села, але втратила родину, найближчі люди відмовилися від мене, навіть не спілкуються зі мною.

Але хіба я щось зробила не так?

КІНЕЦЬ.