У мене не стало мами, коли мені було 10 років. Батька в мене не було. Була у мене улюблена бабуся (мамина мама) та сестра діда (мамина тітка рідна). Поки мама була жива вона призначила моєю хресною свою тітку. І після смерті мами мене все ж охрестили.

У моєї Лелі (хрещену так називаю) та її чоловіка ніколи не було дітей. І вони вирішили мене вдочерити. Забрали від бабусі та стали жити разом. Все було спочатку добре, але через два роки відносини зіпсувалися, у мене був перехідний вік.

І почався жах у родині. Вони звикли жити для себе, вона була дуже педантична. Боже борони, якщо побачить смітинку або я не правильно річ склала. Кричала та моралі читала так, що в мене світ перевертався. Рік ще прожила, знову я щось не так зробила, вона мені влаштувала таке, що я навіть не знявши з себе рюкзак, розгорнулася і поїхала до своєї бабусі.

У результаті залишилася жити із бабусею. Щоправда, вже з поламаною психікою. Живучи з бабусею, я про хрещену не забувала. Дзвонила, приїжджала, допомагала.

Я вийшла заміж, маю вже двох дітей. Ще частіше до неї приїжджали, адже їй уже 70 років виповнилося, треба допомагати, адже, крім неї, немає нікого, а в неї крім нас. І до цього дня, навіть телефоном вона може так винести мозок, що око починає смикатися. Я люблю її і вже змирилася, що це тип людини такий, і її не змінити. Бурчить, значить переживає.

Тут постало питання про наш переїзд до них. І вони наполягають, вирішили місяць для початку пожити і притертись якось. Два перші тижні були ідеальними, чоловік по господарству займався, я як електровіник скрізь мию і прибираю. Начебто все так і має бути. Літні люди відпочивають, молодь працює.

Але тут Леля почала включати «тирана». Хоча навіть не знаю, як назвати її. Вона почала дивитися в нашу кишеню, мовляв, навіщо на це витратили, а навіщо морозиво купили? Не можете жити економніше? А коли з чоловіком по пляшці пива взяли після важкого робочого дня, досі вислуховую. Тепер вона вважає мене пиякою.

Загалом вона сварила не тільки нас, злі коментарі отримували тепер і наші діти. І взагалі всі вислуховують її образи, вона постійно робить не обґрунтовані зауваження, вчить, як виховувати дітей, як витрачати гроші, а нам уже не 15 років! А ще момент: залізти в туалетне відро і побачивши, що шматочок паперу не короткий, моїй доньці дісталося.

Це взагалі перебір. Я вже не можу мовчати, почала сваритися з нею, щоб не лізла до нас. Хочеться додому, а ми вже частину речей привезли. Як бути? Як ужитися?

КІНЕЦЬ.