Мабуть, син з невісткою не знали, що і я на цей день народження свахи потраплю. Але в мене була можливість, ось я без попередження в неділю, гонорово, з коробкою цукерок і прийшла її привітати.

Діти якраз також приїхали на своїй автівці і я застала той момент, як вони вітали маму. І яким було моє здивування, коли я побачила в їх руках новенький і сучасний тонометр.

Я ж їх просила мені купити на іменини, але невістка купила собі новий, а мені віддала свій старенький, який ледь той тиск і міряє. Мені ж в селі і такий підійде. Але річ в тім, що сваха також в селі живе, на сусідній від мене вулиці, але заслужила на такий добротний апарат, який все сам робить і лише цифри на екрані вискакують.

Моя сваха зі сватом господарства не тримають. Вони вже давно в панів бавляться. Я ж з чоловіком і корівчину тримаю і курей і порося. Дітям в місто передаємо продукцію, бо знаємо, що зараз важкі часи.

Але після їх вчинку я дуже розчарована. Добре, що чоловік не пішов сваху привітати, бо дітям би в очі своє обурення висказав. Я ж дочекалася, коли син до нас приїде.

Я стояла, ніби мене хто холодною водою облив. Дивилася на той новенький тонометр у руках свахи й не могла повірити своїм очам. Сучасний, з великим екраном, сам тиск міряє, ще й говорить результат.

А мені, рідній матері, віддали старий, який ледве працює! І це після того, як я їм передаю в місто молоко, сметану, яйця, м’ясо!

Сваха сяяла від радості.

– Дякую, діточки! Оце вже потішили!

– Та що там, мамо, вам же треба, щоб усе точно було, щоб не наплутати, – усміхалася невістка.

Я стояла осторонь, стискаючи коробку цукерок у руках, і намагалася стриматися. В голові лише одне питання: “А мені? Мені що, не треба точно міряти тиск?”

Син нарешті мене побачив:

– Мамо?! А ви що тут?

– Прийшла привітати сваху, – відповіла я, намагаючись не показати, як киплю всередині. – А заодно й дізнатися, що для одних ви знаходите гроші, а для інших – лише старе й непотрібне.

Невістка знітилася, а син лише зітхнув:

– Мамо, ну що ви знову починаєте?

– Я починаю? Це ти мені поясни, як так вийшло, що новий тонометр дістався свасі, а мені – старий?

– Мам, ви ж у селі, вам той теж підходить…

– А сваха в нас де живе? В Парижі? Вона теж у селі! Але їй можна новий, а мені – мотлох?!

Настала незручна пауза.

Сваха зніяковіла, але мовчала. Невістка теж відвела погляд. Син спробував виправдатися:

– Мам, ну не ображайтеся. Ми ж не зі зла. Просто… просто так вийшло.

– Так вийшло? – гнів затопив мене з головою. – От знаєш, синку, як у нас із батьком виходить? Ми день і ніч працюємо, щоб вам краще жилося. Курей, корову, порося тримаємо, щоб у вас вдома було що їсти. А ви нам навіть нормального тонометра не можете купити!

Я вже не могла стриматися.

– Знаєш що, синку, більше нічого від нас не отримаєте. Ні молока, ні м’яса, ні яєць. Самі собі купуйте.

– Мамо, ну не треба отак…

– Треба! – перебила я.

– Бо ви вже зовсім совість загубили.

Я різко розвернулася і пішла, ледь стримуючи сльози.

Наступної неділі син приїхав до нас. Я його чекала. Чекала, щоб запитати в очі, як він міг так вчинити.

Він зайшов на кухню, сів за стіл.

– Мам, я не хотів, щоб так вийшло…

– Але вийшло. І що тепер?

– Я куплю вам новий тонометр, не ображайтеся…

– Дякую, але пізно. Тут справа не в тонометрі, а в тому, як ти до нас ставишся.

Син мовчав.

Я глянула на нього і запитала:

– От скажи, якби ти був на моєму місці, що б ти зробив? Чи не було б тобі важко на душі?

Що б ви, читачі, зробили на моєму місці? Невже я мала промовчати в такій ситуації?

Джерело