За три роки після нашого розлучення, колишній чоловік встиг пожити з двома жінками, а ще з декількома примудрявся зустрітися! Зараз зійшовся з третьою.

Знаю, бо син та Денис є один в одного в соціальних мережах, а Денис дуже любить викладати фотографії, що оповідають про його особисте життя. Я ж була самотня три роки.

З матір’ю Дениса, колишньою свекрухою, у нас все непогано було. Вона дзвонила, допомогу пропонувала, шкодувала, що у нас з Денисом не склалося.

Онуком була стурбована, як він розлучення батьків пережив, чи це не позначилося на поведінці. Дениса, де треба, на місце ставила. З онуком спілкувалася, подарунки дарувала.

Син бабусю любить, у садку вироби майстрував, їй дарував, малюнки малював, вірші читав. З’явився телефон, почали вони листуватися та телефонувати.

– Можеш усе читати, можеш поставити додаток, щоб розмови записувалися, і слухати, мені приховувати нічого, я онукові не ворог, — казала мені колишня свекруха.

Про особисте життя Дениса ми не розмовляли. Вона взагалі намагалася про нього не говорити, навіть загалом.

Коротше, нормально ми всі мешкали. Денис бачився із сином, колишня свекруха проблем не доставляла, навпаки, усією своєю поведінкою давала зрозуміти, що я завжди можу на неї розраховувати.

Тільки, коли термін розлучення перевищив три роки, познайомилася я з чоловіком. Син у школу пішов, самостійним став. Перестав казати, що хоче знову жити з татом.

Коли син ходив в садочок, він часто хворів, і багато грошей йшло на ліки. Зараз з грошима стало краще. А ще Сашко. Ось уже не думала, що з’явиться людина, яка мене зрозуміє.

Сашко у розлученні, як і я. Його колишня дружина та діти, живуть в іншому місті. Їздить він туди двічі на рік, але кожен день із дітьми на зв’язку. З моїм сином він легко порозумівся.

– Батько в тебе є, тому я в батьки не набиваюся. Друг, старший товариш, просто сусід по квартирі – тобі вирішувати. Обіцяю, що не скривджу, і поважатиму тебе, — сказав Сашко моєму синові.

Зустрічалися ми з Сашком майже рік, тільки тоді я познайомила його з сином. Після розлучення пройшло майже чотири роки, багато води витекло.

Спочатку про Сашу дізналася колишня свекруха, вона ж повідомила і Дениса. Вони обоє чомусь злякалися.

– Хочу познайомитись із твоїм Сашком. Я маю знати, хто претендує на місце вітчима для мого онука, — заявила колишня свекруха.

Денис теж з аналогічним формулюванням захотів побачити Сашка. Я не бачила у цьому сенсу. Особисте життя на те й особисте. Їм обом має бути начхати на те, з ким я живу. Мені ж начхати на те, з ким живуть вони!

У колишньої свекрухи теж є співмешканець. Не має шкідливих звичок, давно вже дідом став. Я в адекватності колишньої свекрухи була впевнена, тож сина спокійно відпускала туди у гості.

Не їздила до них, допити не влаштовувала. З Денисом така сама історія. Син до тата їздив, а у тата в будинку нова співмешканка.

Я що, повинна була їхати, знайомитися і вирішувати, чи гідна вона бачити мою дитину? Маячня ж? Тому мене здивувала їхня реакція на звістку про появу Сашка. Я теж розсудлива людина, кого потрапило в будинок до дитини не приведу.

Я не знала, що робити! Мене роздирали два суперечливі бажання. Перше – послати, якомога далі, Дениса та його маму! Нема чого їм робити в моєму особистому житті.

Друге – не псувати стосунки з родичами сина! Познайомити з Сашком, але не цілеспрямовано на якійсь званій вечері, а при нагоді.

Наприклад, за сином хтось із них приїхав, піднявся, а Саша був би вдома, і познайомилися б.

– Якщо треба, познайомлюся, – сказав Сашко, коли я розповіла йому про свої думки. – Сам батько, сам би переживав.

Декілька місяців все було тихо. Денис та його мати на мене не насідали. Чекали на зустріч із Сашком, але якось не складалося.

Потім ми з Сашком вирішили жити разом. До нього я не поїхала, він до нас переїхав. Тоді його й побачили колишні чоловік і свекруха.

– Не сподобався. Очі в нього недобрі, — винесла вердикт колишня свекруха і вирішила, що онука треба рятувати.

Денис теж не захопився. Примудрився звинуватити мене, що я швидко його забула. Швидко? П’ятий рік пішов! Чи мені все життя треба було мріяти про Дениса, та нікого до себе не підпускати?

На цьому моменті я пошкодувала, що погодилася на поступку у вигляді знайомства із Сашком. До мене за благословенням ніхто не приходив.

Ніхто не доводив, що їхні половинки добрі, варті довіри й таке інше. То чому я мала це робити?

Нормальних слів та прохань родичі сина не зрозуміли. Довелося пояснювати грубо, але зрозуміло!

– Начхати я хотіла, що вам не подобається Сашко, він не сто доларів, це моє життя, інтереси сина для мене пріоритетні, його в образу не дам, решта нікого не стосується!

Це також не допомогло. Тоді я почала діяти їхніми ж методами!
– Син не поїде до тебе. Я не знаю жінку, з якою ти живеш, – сказала я Денису, коли він приїхав за сином.

– Ти чого? Вони ж знайомі. Син її багато разів бачив.
– Із Сашком син живе під одним дахом, але тобі це не заважає мене діставати.

Денис визнав, що неправий і дав нам спокій, попередивши, що вживе заходів після першої ж скарги сина на Сашка. А колишня свекруха заспокоїтись не змогла. Довелося сказати, що їй не раді, а зустрічі з онуком тимчасово під забороною.

Якби колишня свекруха тримала язик за зубами, хоча б при дитині, то не довелося б так кардинально діяти.

Вона допитувала мого сина, розпитувала про Сашка, як ми живемо, говорила дитині, що з вітчимом йому не пощастило і таке інше.

Синові я пояснила, що боюся втручання його бабусі, тому тимчасово бачитись їм не варто. Ми довго розмовляли, син зміг мене зрозуміти.

Йому самому не подобалося, що бабуся погано говорила про дядька Сашка. Сашко завжди готовий допомогти з уроками, на перше ж прохання підвезе до школи, допоможе порадою.

Він вигадував цікаві ігри та заняття для нас трьох. Ми з Сашком плануємо одружитися, тож незабаром він стане моїм чоловіком, а не просто якимось дядьком.

Прикро, що колишню свекруху понесло. Мені здається, їй просто раніше було зручно, не доводилося підлаштовуватись під моє життя.

Я в тому плані, що вона могла зателефонувати та прийти, онука взяти, каву вдома попити. Після появи Сашка, все трохи змінилося.

Сашко вдома не сидить, то на рибалку нас кличе, то на пікнік, то на сапах покататися, то ще кудись. Колишня свекруха дзвонила й обламувалася, їй доводилося чекати на зустріч з онуком.

Але ж краще почекати, ніж взагалі його не бачити? Мабуть, колишня свекруха розраховувала, що я все життя буду самотня?

А тут такий облом! Нехай трохи все обміркує, можливо прийме правильне рішення, та буде поводитись по дорослому, а не, як дитина. Тоді й поговоримо! Можливо у вас є слушні поради?

КІНЕЦЬ.