У палату ввійшов чоловік у білому халаті, повільно цікавлячись, як усі почуваються. Він підійшов до Тані і спитав, як у неї справи. Таня відповіла, що з нею все гаразд.

Чоловік, здивований її швидким одужанням, повідомив, що їй доведеться пробути в лікарні ще тиждень. Тетяна хвилювалася через роботу та народження онука.

Вона жила зі своїм сином, невісткою та їхньою дитиною у двокімнатній квартирі. Нещодавно, відчувши втому і запаморочення, вона потрапила до лікарні.

Спочатку стан Тетяни був критичним, але через три дні покращився, і її перевели до звичайної палати. Під час перебування у лікарні Тетяна була стурбована тим, що син не відвідував її.

Вона розуміла, що невістка не змогла б приїхати через їхню новонароджену дитину, але вона вже точно не очікувала, що і син забуде про неї. Молода санітарка у білому халаті провела Тетяні процедуру та допомогла їй дійти до туалету.

Тетяна була у нестямі від радості, що знову стала на ноги, і з нетерпінням чекала на можливість повернутися додому і подбати про свого онука.

Увечері її відвідав начальник майстерні та запропонував їй нову роботу. Тетяна була рада прийняти цю посаду, оскільки вона була б менш напруженою і дозволяла їй проводити більше часу з онуком.

Наступного дня Тетяна обійшла палату, і її нарешті відвідали син і невістка. Вона серцем відчувала, що вони не були щиро раді її одужанню. Тетяна відкинула ці думки, приписавши їхню втому. Тетяну виписали у п’ятницю, і син привіз її додому. Вона відразу ж зайнялася своїм онуком, який, здавалося, був голодний.

Тетяна приготувала для нього пляшечку – і він заснув задоволений. Вона помітила, що на її ліжку були нові матрац і постільна білизна, і кімната, здавалося, була обставлена по-іншому. Тетяна запитала сина та невістку про зміни.

Вони пояснили, що спеціально підготували кімнату до її повернення, тож і не могли залишити все та приїхати до неї до ліkарні: хотіли все встигнути.

Під час вечері Тетяна розповіла про свої побоювання з приводу того, що вона є тягарем для свого сина та невістки. Вона запропонувала їм можливість жити незалежно, якщо вони забажають. Потім вона сказала перенести ліжечко свого онука до її кімнати, щоб вони могли трохи побути наодинці.

Наступного ранку сім’я, здавалося, помирилася, і Тетяна зрозуміла, що її попередні підозри у лікарні були необґрунтованими. Вона справді була вдячна за те, що поряд з нею була її сім’я, що любила.

КІНЕЦЬ.