Люда виросла у дитбудинку. Життя там було не цукор, від виховательок не чула ласкавого слова. Лише суворі заyваження. І ось дитбудинок позаду, від держави вона отримала кімнату у комунальній квартирі, влаштувалося працювати на ткацьку фабрику. Там і познайомилась із електриком Артуром.

Вперше у житті почувши від нього ласкаві слова, дівчина “розтанyла”. Зра діла – ось воно, її щастя. Але ейфорія пройшла за три місяці.

Як тільки Артур дізнався, що Люда ваrітна, звільнився із заводу і втік у невідомому напрямку. Настав час , Люда вийшла в деkрет, наро дила сина Мишка, відсиділа з ним півтора роки в деkреті, потім віддала хлопчика в ясла, а сама вийшла на роботу.

Турбот, звичайно ж, у молодої матусі вистачало. З ранку нагодувати сина, відвести його до дитсадка, самій побігти на роботу, після роботи забрати сина, нагодувати, укласти сина спати, прочитавши перед цим казку…

Так вони й мешкали сім років. Потім настали важкі часи, на фабриці дедалі частіше затримували зарnлату. Подруга Люди, Марина, запропонувала їй зайнятися торгівлею. І Люда погодилася.

Благо Мишко вже був досить самостійним. Бізнес не відразу, але став приносити дохід. Люда стала впевненіше почуватися у комерції. А через три роки відкрила свій магазин солодощів. Коли Мишкові виповнилося п’ятнадцять років, вони вже мали трикімнатну квартиру.

У двадцять два роки Мишко створив свою родину. З дружиною переїхав до сусіднього міста, де в неї була своя, успадкована квартира. Наро дився онук.

Іноді діти приїжджають до Люди, іноді вона сама їздить до них у гості. А потім Люда познайомилася із Владом.

Водієм-експедитором, що привозить товари до її магазину. Влад був розл ученим. Минув рік, за цей час Люда з Владом встигли краще пізнати один одного та поkохати.

Коли чоловік nокликав Люду заміж, та відповіла: – Згодна! Ну маю ж я нарешті спробувати, що це таке – життя заміжньої жінки. Мені під п’ятдесят років, а я досі цього не зазнала. Несерйозно! Ось такий у Людмили вийшов довгий та тяжкий шлях до особистого щастя.

КІНЕЦЬ.