– Мамо, це ви? – гукнула 8–річна дочка Оксанка. – Чого так довго? Бабуся щойно пішла, – запитала і одразу повідомила новини дівчинка, виглядаючи зі своєї кімнати.

– Знаю, що пішла, – відповіла Людмила.

Люда й Андрій сміялися і обтрушували сніг.

– Мамо, ну що ви як діти! – вдавано обурилася дочка. – А коли ми всі разом на гірку підемо?

– Ось у вихідні й підемо! – вирішив Андрій. – На санчатах покатаємось, так, люба, – він підморгнув дружині. – Можна на грилі сосисок підсмажити…

Люда посміхнулася і обійняла Андрія, він поцілував її в ніс.

– А ми ж так легко могли все це зруйнувати! – подумала жінка…

…Чоловік Людмили Андрій у якийсь момент виявився людиною ненадійною. Вона розуміла, що він єдиний син своїх батьків спочатку був хлопцем безвідповідальним через надмірну опіку та вседозволеність.

Однак велике кохання, що було в них, та й незапланована вагітність внесли свої корективи.

Люда з Андрієм побралися, народилася донька. Поки жили у батьків чоловіка, забезпеченням сім’ї займався його батько. Той керував невеликою фірмою, яка давала невеликий, але стабільний дохід. Однак хлопцеві хотілося самостійності – їм купили квартиру і відправили на свої хліби.

Однак Андрій не врахував, що тепер роль годувальника лягає на нього.

Люда була в декреті, а батько вирішив, що хлопчик виріс і має сам подумати про свою родину.

Де тільки Андрій не працював! Йому якраз і хотілося так, щоб грошей – більше, а роботи – менше.

Ніде більше ніж на пару місяців хлопець не затримувався. А тут ще друзі якісь підозрілі з’явилися – з ними Андрій постійно десь пропадав, повертався веселим і без грошей.

Люді доводилося на свої дитячі якось утримувати сім’ю: і поїсти купити, і памперси дитині, і харчування.

Допомагали свекри та мати Людмили – батька у дівчини не було. Батьки давно були розлучені.

Коли дочці виповнилося 2 роки, Людмила вийшла на роботу – у неї більше просто не було сил жити в таких злиднях і просити чи позичати гроші у родичів.

Зарплату платили хорошу, проте роботи було багато.

Тепер дівчина рано–вранці заводила Оксанку в дитячий садок і поспішала на роботу.

Після трудового дня забирала дитину і бігла додому. Там на неї чекала друга зміна: приготувати вечерю, прибрати, випрати, приготувати речі дочки в садок.

Чоловік після того, як Людмила вийшла на роботу, розслабився остаточно.

Він і раніше не вирізнявся особливою працьовитістю, а тут і зовсім…

Тепер він усе більше лежав удома на дивані в пасивних пошуках роботи – мовляв, переглядає оголошення, обдзвонює потенційних роботодавців…

Тільки після гучних сварок з боку дружини влаштовувався кудись.

Місяці на 2–3. І все по новому…

При цьому, якщо Андрій був удома, роботи в дружини побільшало.

Справа в тому, що мати Андрія ніколи не працювала – займалася будинком і сином.

Вона опікувала своїх чоловіків настільки, що навіть обід розігріти для Андрія було величезним подвигом.

Що вже казати про те, щоб помити за собою тарілку або застелити постіль… Так і жили. Андрій лежав на дивані і відпочивав після «трудового дня» з друзями, а Люда тягла на собі будинок та матеріальне забезпечення сім’ї.

Згодом сталося так, що Андрій надовго залишився без роботи. Ось і лежав на дивані майже пів року. Все скаржився на життя та несправедливість.

У Люди назбиралося безліч звітів на кінець кварталу.

– Андрію, я буду сьогодні пізно, – подзвонила Люда чоловікові. – Забери, будь ласка, Оксанку з садка!

– У мене свої справи, ти не могла заздалегідь попередити! – обурився чоловік.

– Не могла. Я просто не встигаю!

– Гаразд, заберу! – пробурчав Андрій.

Нарада була в самому розпалі, коли Людмилі зателефонувала вихователька Оксанки:

– Людмило Олегівно, дітей уже всіх забрали! Садок закривається через пів години. Де ви є?

– Оксанку мав забрати батько! – спробувала виправдатися Люда. – Скоро буду!

Слухавку Андрій не брав. Людмила відпросилася з наради, і під несхвальні погляди колег побігла шукати таксі.

Оксанка з вихователькою чекали на неї біля дитячого садка.

– Вибачте! – пробурмотіла Люда.

– Нічого, буває, – відповіла жінка. – Ви мене наступного разу хоча б попереджайте заздалегідь!

Андрія вдома не було. Він з’явився під ранок веселий і, не роздягаючись, ліг спати. Люда дивилася на нього і плакала: куди котиться її життя!

– У мене були свої важливі справи! – роздратовано сказав чоловік вранці.

– А ти міг мені зателефонувати, попередити! Я ж на тебе розраховувала! – не могла зрозуміти його дружина.

– Все вже сталося. Не кричи! – поставив крапку Андрій і просто вийшов з кімнати.

Останнім дзвіночком для їхнього шлюбу стало те, що з дому почали зникати гроші. Бюджет у Андрія та Люди завжди був спільним, тому жінка всі зароблені гроші складала у скриньку в серванті.

Однак грошей постійно не вистачало: тієї суми, в яку раніше сім’я цілком вкладалася, стало мало.

Люда почала записувати витрати на окремий блокнот: дебет ніяк не міг збігтися з кредитом.

Коли настав час платити за дитячий садок, жінка за звичкою відкрила папку, щоб узяти потрібну суму.

Грошей у папці не було. Люда спочатку здивувалася – може вона всю зарплату поклала в скриньку?

Однак там теж було порожньо – залишилися якісь копійки.

Жінка сіла на диван. Вона минулого тижня отримала зарплату і звично поділила її, відклавши частину у папки, а частину – у скриньку.

Люда чудово розуміла, хто взяв гроші. Згадалося, що минулого місяця вона теж не дорахувалась грошей у папці.

Тоді Андрій сказав, що вона сама не туди їх поклала, а тепер шукає крайнього. Останнім часом гроші у них взагалі якось швидко закінчувалися.

– Андрію, – вранці Люда вирішила поговорити з чоловіком. – Гроші з папки взяв ти?

Чоловік спочатку відпирався, а потім із викликом сказав:

– Так, я взяв, і що? Ти ж сама кажеш, що бюджет у нас спільний!

– Так, ось тільки останні пів року я гроші заробляю, а ти витрачаєш! Ось тобі й спільний бюджет! – виказувала йому дружина образи, що накопичилися.

– Так от як ти заспівала! Дорікати мені надумала! А хто сім’ю тягнув, доки ти в декреті була?!!

– Хто–хто, твій батько та моя мати! Ти ж ніде більше аніж три місяці не працював. А більшу частину того, що заробляв, залишав у кафе з дружками. Там, де зараз залишаєш те, що я заробляю!

– А що мені тепер – і з друзями вийти нікуди не можна! – кричав Андрій.

– Можна, любий, ось тепер тобі вже все можна!

Андрій пішов, голосно гримнувши дверима. Люда зібрала сумки і поїхала до матері того ж вечора.

Щоправда, жила та на іншому кінці міста, що дуже ускладнювало їхнє життя.

Тепер Люді довелося вставати на годину раніше, щоб встигнути завезти дочку в садок і вчасно встигнути на роботу. Начальник запізнень не любив.

Через день зателефонував чоловік.

– Людо, а ти де? Я щось не розумію, ти що речі забрала? – голос чоловіка був такий розгублений, що жінка розсміялася.

– А ти що, тільки зараз помітив? – сумно спитала вона.

– Я просто вчора пізно прийшов, заснув, прокинувся – думав, ти на роботі, а ти не прийшла ні ввечері, ні сьогодні… – звітував перед нею Андрій.

– Так я й не прийду більше, Андрійку! Не можу я все на собі тягти, сил більше немає!

Життя пішло своєю чергою. Люда, як і раніше, їздила на роботу, завозила дочку в садок. Звідти її забирала мати чоловіка. Та спочатку підтримала дочку: мовляв, правильно, навіщо такий чоловік потрібний, а потім почала гнути свою лінію:

– Доню, – промовила вона якось. – І не шкода тобі всього, що ви разом наживали?

– В сенсі? – не відразу зрозуміла її дочка.

– Квартира, меблі, техніка там усяка, – почала перераховувати Тамара Георгіївна.

– Мамо, квартиру купували батьки Андрія – вона його, Все інше наживали разом, але теж вони допомагали. Не хочу я в це вплутуватися! Зароблю собі ще!

– Але ж у квартирі ви з Оксанкою прописані, ти маєш право на половину!

– Мамо, навіть не думай! Не хочу.

Пізніше Тамара Георгіївна почала заходити з іншого боку:

– Доню, а ти не сумуєш за чоловіком? – якось спитала вона.

– Сумую! – чесно відповіла Люда. – Але жити так більше не хочу!

– Так, може він зміниться! – зраділа мати. – Ти б не поспішала, дай людині шанс!

– Матусю, я навіть на розлучення ще не подала. Тільки не поспішає Андрій щось цим шансом скористатися.

Час ішов. Вже 5 місяців жила Людмила у матері. Декілька разів заходив до них Андрій побачитися з дочкою.

Спочатку він був розгублений і сумний. Чоловік навіть просив у неї грошей у борг. Люда не дала.

Однак згодом Андрій почав змінюватися: почав усміхатися й жартувати, змінив гардероб і купив новий телефон.

Спілкувалися вони тепер як старі друзі, проте Люда розуміла, що сумує за чоловіком.

Дівчина теж зайнялася собою: з’явився вільний час, адже будинком займалася переважно мати.

Тому вона могла виділити час на відвідування спортзалу чи на манікюр.

Андрій часто їй дзвонив. То питав, де і як оплачувати комунальні рахунки, то цікавився рецептом її фірмового борщу, хоча за час їхнього спільного життя він жодного разу сам не оплачував комуналку, а приготування взагалі було для нього табу.

Чоловік став час від часу забирати Оксанку з дитячого садка, він возив їх у торговий центр і купував смаколики.

– Ти де грошей набрав? – сміючись, якось спитала Люда.

– Просто зрозумів, що настав час щось міняти, ось, вийшов на роботу! – тихо сказав чоловік.

– Ну–ну, – іронічно промовила Люда. – Десь я вже це чула.

Проте йшли місяці, а Андрій залишався на роботі. Як виявилося – хлопець влаштувався на СТО, знявши, нарешті, «корону».

А оскільки освіта у нього була підходяща, та й у машинах він розбирався добре, то швидко обріс постійними клієнтами.

Батько Андрія, побачивши, що син нарешті знайшов своє покликання, допоміг йому купити власне СТО, з тим, що чоловік поверне гроші, заробивши.

Він був мудрою людиною і розумів, що тільки так можна виховати у сина відповідальність.

І вийшло! Напевно, спрацювала стресова ситуація, і Андрій нарешті почав щось робити.

Власна справа швидко почала приносити дохід, і хлопець поступово роздавав борги і навіть залишався в плюсі.

Чоловік не раз пропонував Люді повернутися:

– Людо, я ж знаю, що в тебе нікого немає! Давай–но, повертайтеся додому! – казав він їй, зустрівши дівчину після роботи.

Однак жінка не поспішала знову повірити своєму чоловікові…

…Люда прийшла з роботи, перевдягнулася й одразу побігла на кухню. Вона наварила цілу каструлю зеленого борщу і задоволена собою розлила його в три тарілки.

– Мамо, Оксанко, ходіть вечеряти! – покликала вона матір з донькою.

Вони повечеряли, ще трохи подивилися телевізор і повкладалися спати.

Люда вже давно спала, коли голосно задзвенів її телефон. Крізь сон жінка намацала слухавку.

– Так, я слухаю, – сонно відповіла вона.

– Це Людмила Іванчук? – запитала якась жінка у слухавці.

– Так, це я, – у Люди сон як рукою зняло. – А що сталося?

– Ваш чоловік, Андрій в лікарні… Він їхав машиною і…

Люда слухала, що їй говорять і не вірила своїм вухам…

Люда серед ночі поїхала в лікарню. Сльози котилися з її очей – що буде далі? Вона зрозуміла, як сумувала за своїм недосконалим чоловіком, як їй його не вистачало.

У лікарні Люда зустріла батьків Андрія.

– Дочко! – розплакалася, обіймаючи її свекруха.

Вони ставилися до Люди так само, як і тоді, коли вони жили разом з Андрієм.

Дівчина теж щиро любила та поважала батьків чоловіка.

Андрій отямився. Біля нього сиділа Люда, акуратно поправляючи подушку.

– Ох, – видихнув хлопець. – Це справді ти, а я думав, що мені все наснилося!

– На жаль, це не сон! Тебе ж могло не стати! – м’яко дорікнула чоловікові дівчина.

– Пробач мені, кохана, – раптом сказав чоловік.

Серце в Люди стрепенулося.

– Я тебе давно вже вибачила! – тихо сказала вона.

Андрій швидко став на ноги і повернувся додому. З ним повернулися Люда з Оксанкою. У них, як і раніше, був спільний бюджет, але тільки чоловік сказав жінці половину своєї зарплати відкладати окремо.

– Відпочинок, басейн, шопінг, – перераховував він. – Подивися, які гарні слова! От і витрачай гроші на щось для себе! А можеш взагалі не працювати – тепер настала моя черга забезпечувати нашу родину!

Нещодавно Андрій відкрив ще 2 СТО, і планував і надалі розширюватися.

…Відпочинок на природі пройшов чудово. Вони пили гарячий шоколад із термоса, смажили сосиски на мангалі… Андрій із Оксаною каталися на санчатах, чоловік хотів покатати і Люду, але вона м’яко відсторонилася:

– Ні, любий, це може йому нашкодити!

– Кому йому? – не зрозумів чоловік.

– Нашому майбутньому малюкові! – усміхнулася дружина.

Андрій підхопив дружину на руки і закрутив, як пушинку.

– Ось таке воно – нове життя зі старим чоловіком! – сміялася Люда…

КІНЕЦЬ.