Любов Василівна сиділа на ліжку і сумно дивилася у вікно. Раптом двері відчинилися і на порозі зʼявився її син Володя. – Мамо, ти знову не дивилася ваш з Надійкою серіал! – почав він з порога. – Може, ти на щось образилася? – Господь з тобою, Володю! Ні на кого я не образилася, хоча й можна було. Надія твоя знову зварила бульйон із курячої грудки! Біла така вода, блакитнувата! Каже, що таке корисно. А я не люблю таке! Я люблю наваристий курячий бульйончик, з цілої курочки! Володя аж присів від роздратування

 

Любов Василівна сиділа на ліжку і сумно дивилася у вікно. Раптом двері відчинилися і на порозі зʼявився її син Володя.

-Матусю, ти знову не дивилася ваш з Надійкою серіал! – почав він з порога. – Може, ти на щось образилася?

Надія мені сказала, що вчора перед сном вона зайшла до тебе в кімнату, а ти стояла біля вікна, і їй здалося, що ти плачеш.

Ти знову дивилася фотографії, тата згадувала? Ну мамо, в чому річ?!

-Господь з тобою, Володю, ну що ти зі мною, як із маленькою! Ні на кого я не образилася, хоча й можна було.

Надія твоя знову зварила бульйон із курячої грудки! Біла така вода, блакитнувата!

Каже, що таке корисно. А я не люблю таке! Я люблю наваристий курячий бульйончик, з цілої курочки!

Жовтий, із цибулею, червоним перцем та часничком! А курочку варену на розігріту сковорідку викласти на розтоплене вершкове масло.

Посолити, посипати петрушкою. Й ігристого келих!

А тут пісне життя, і серіали ваші пісні, ну не хочу я їх дивитися!

Любов Василівна відвернулася до вікна.

Володя аж присів від роздратування.

-Мамо, але лікар сказав… Надя хоче, як краще, мамо. Вона й сама таке їсть, вона про нас піклується про всіх…

-Володю, я в твоє життя не лізу, поради на даю. А ти не лізь у моє! Що ти весь час заглядаєш? У мене все добре. І купи мені цілу курку, я сама зварю бульйон. І булочки з маком.

Я не розповнію. А якщо й розповнію, то це нікого не стосується!

-Добре, мамо, надобраніч, – Володя прикрив двері до маминої кімнати…

…Мама завжди жила яскраво та весело. Вони з батьком дуже любили одне одного. І жили наче не помічаючи віку. Але тепер, коли мама залишилася сама, треба ж розуміти. Надя каже, що треба правильно харчуватися, отримувати позитивні емоції й жити по режиму. А мама… Вона наче слухалася, а тут. Дивно.

Любов Василівна у своїй кімнаті увімкнула стару настільну лампу.

Вони з Миколою її дуже любили. М’яке тепле жовте світло створювало затишок.

Ось і у вікні будинку навпроти в цей час хтось теж вмикав світло.

Золотисте тепле вікно відрізнялося від інших. Тепер у моді холодне біле світло, воно збільшує простір.

Іноді у вікні з’являвся силует. Схожий на чоловічий. Трохи зігнута спина. Рухи найчастіше повільні. На чоловіка її Миколу схожий. Якщо примружитись, можна подумати, що вона дивиться, як її Микола живе в іншому світі.

-Ну і думка, ти що, Любо, зовісім, чи що? – подумала жінка. – Треба вранці встати і сходити по м’який білий хліб і вершкове масло.

Як же було добре, коли вони снідали вдвох!

Любов Василівна збила подушку і тихо увімкнула радіоприймач. Нехай музика грає, вони любили так засинати.

Потім вимкнула лампу. Й у вікні навпроти хтось теж вимкнув світло.

Грала тиха музика. Любов Василівна застигла біля вікна. Навіть поклала руку на скло. Їй здавалося, що там, за згаслим вікном, стоїть її Микола, і дивиться на неї. Це було приємно уявляти…

…Вранці вона дочекалася, поки всі розбіглися по своїх справах. Одяглася і вийшла надвір. Біля магазину смішний песик був біля поручнів сходів. Видно господарі зайшли по покупки, а собачка чекала, перебираючи лапками і повискуючи.

-Ну, ну, вони скоро прийдуть, ти ж знаєш, – усміхнулася Любов Василівна і зайшла в магазин.

Вони з Миколою мріяли завести собаку…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩