Люба тихеньку колисала синочка, який все ніяк не хотів засинати і вередував.

– Ну, що ти Дмитрику не спиш. Якщо мама хвилюється, це до тебе жодного стосунку не має.

Але семимісячний Дмитрик ніяк не засинав і, напевно, разом з мамою чекав батька, що спізнився. Минуло два роки відколи Люба вийшла заміж за Миколу, який довго залицявся до своєї обраниці. І іноді в пориві побачити Любу, міг пройти пішки вночі кілька кілометрів.

Люба раптом згадала, як колись замело все місто снігом так, що транспорт не міг ходити. І Микола йшов через кучугури, щоб побачити улюблене обличчя. Останнім часом Люба не впізнавав чоловіка. Микола став холодним, затримувався на роботі. Люба все списувала на втому. Дитина, що з’явилася у молодого подружжя, була неспокійна і іноді плакала всю ніч безперервно.

Ось і сьогодні Микола затримувався з роботи, Люба нервувала, а Дмитрик капризував і все ніяк не хотів засинати.

Люба заколисала дитину вже до одинадцятої години вечора, і як тільки маленький Дмитрик закрив очі, у коридорі почулася знайомі кроки.

– Ти що так пізно? – Запитала Люба.

Микола здригнувся від несподіванки.

– Думав, ти вже спиш, – відповів Микола.

– Як бачиш. Ми завтра запрошені на день народження до моєї сестри. Ти не забув?

– Забув, звичайно. Я завтра працюю допізна. До скільки не можу сказати. З роботи одразу поїду до твоєї сестри на день народження.

– Я все розумію, але я тебе просила, і роблю це останнім часом не так часто. Напевно, бо фізично не спостерігаю тебе вдома. Але ти обіцяв мені, що ми разом там будемо.

– Люба, вибач, але так треба. Робота.

Микола без подальших коментар подався у ванну кімнату.

Люба присіла на край великого ліжка, де так часто з її чоловік вони проводили раніше час. Микола нещодавно отримав підвищення по роботі, і якщо раніше роботи у нього було багато, згодом її ще побільшало. І не помірно менше став бути вдома з родиною.

Люба лягла на ліжко і заплющила очі, сон не йшов. По щоках текли сльози. Микола так і не прийшов на сімейне ложе, і як завжди робив останнім часом, спати ліг у залі на дивані.

На день народження Люба збиралася сама. Запакувавши заздалегідь куплений подарунок сестрі та зібравши синочка, задоволена сіла в автомобіль. День народження був у розпалі, коли Люба приїхала з сином, і Настя, яка зустріла сестру, здивувалася.

– Привіт, сестричко. Ти чому сама?

– Запитала Настя з порога.

– Так вийшло, – відповіла Люба, – з днем ​​народження, рідна.

Люба простягла сестрі подарунок.

– Дякую, я так люблю тебе, сестричко.

Настя не випускала із очей сестру. Люба була сумною весь вечір.

– Люба, ну що ти так сумуєш. Нема твого. Навіть на краще.

– Мого останнім часом часто нема. На думки навіює погані. І зараз. Яка може бути робота у суботу ввечері?

-Ну, то перевір. Подзвони, спитай де він. Дмитрика мені залиши і поїдь подивитися. Усі свої сумніви розвієш. Ну а якщо щось погане за твоєю спиною відбувається, краще відразу дізнатися.

Очі Люби блиснули. Чому б ні?

– Настя посиди поки що з Дмитриком. Я швидко: туди та назад. Може, заберу його від цих паперів. Нехай серед друзів та родичів посидить.

Люба завела двигун автомобіля, на душі було хвилювання.

– Спокійно. Все добре, подумала про себе дівчина. – Все, що не робиться на краще.

Люба тихенько під’їхала та припаркувалася біля будівлі, де працював чоловік. Машина чоловіка стояла припаркована там.

Охоронець весело привітав Любу біля входу.

-Добрий вечір, Любов Михайлівна.

-Добрий, Сашко. Микола Сергійович ще працює?

-Так. Проходьте. Він у себе в кабінеті.

Ось ти не розумна Люба. Чоловік гроші заробляє. А ти!

На душі стало добре та спокійно. Люба тихенько зайшла до кабінету і застигла.

Микола був разом з своєю секретаркою, і вони зовсім не працювали.

-Здається я завадила.

Парочка здригнулася і відскочила один від одного. Почуття образи заповнило Любу від побаченої картини. Вона різко розвернулась і попрямувала до виходу. Люба чула, як Микола кликав її, але бажання було одне – якнайшвидше покинути цей нещасний будинок.

-Любов Михайлівно ви знайшли чоловіка? – співчутливо спитав охоронець.

-Так, Сашко. Знайшла. Але він дуже зайнятий, на жаль.

Люба їхала, не бачачи дороги перед собою. Найприкріше було те, що Любу, сім’ю, будинок, кохання проміняли на не молоду помічницю. Світлана Іванівна була на п’ятнадцять років старша за Любу, і чим вона могла замінити молоду і красиву жінку у Люби не вкладалося в голові.

Люба зупинилася біля будинку сестри і довго сиділа в машині. Телефон Люба поставила на беззвучний режим і, як тільки дівчина взяла телефон, побачила, що дзвінків було близько п’ятдесяти і практично всі від Насті. Микола не набрав дружину одного разу.

Люба піднялася сходами забрати синочка і заспокоїла сестру.

– Люба ти чому не відповідаєш? – Почала обурюватися Настя відразу з порога. – Я ж турбуюся.

Але побачивши заплакане обличчя сестри, одразу замовкла.

– Щось сталося? – Вже тихо продовжила Настя.

– Сталося. Все сталося, сестричко. Інша жінка у Миколи, на власні очі побачила все, що трапляється останнім часом у мого чоловіка і без мене.

Сестри ще довго сиділи на кухні. Настя не відпустила Любу додому та й сама жінка не дуже хотіла повертатися. Бачити чоловіка не хотілося.

– Ну і що ти тепер думаєш робити? – Запитала Настя. – Розлучення?

– Спочатку послухаю, що скаже. Хоча не думаю, що буде у нашої сім’ї продовження після побаченого.

Люба тихенько розмішувала ложкою чай.

-А жити на що будеш? Дитина маленька, ти в декретній відпустці. Тобі на роботу виходити у найкращому разі через рік.

-Не знаю. Може до батька поки що поїду.

Люба чекала, що Микола подзвонить і хоч щось пояснить, але телефон мовчав і наступного дня. Люба попрощалася із сестрою та поїхала додому.

Із важкістю на душі Люба зайшла до квартири, але там нікого не було. Схоже, що чоловік не ночував вдома зовсім. Микола не з’явився вдома і наступного тижня. Після довгої розмови із батьками Люба подала на розлучення.

Розвели за взаємною згодою швидко.Микола претендував на все спільно куплене майно, навіть на подарований батьками Люби автомобіль. Аліменти Микола теж платити не забажав.

Питання, як не намагався Микола, вирішилося на користь Люби. Квартира розподілена між подружжям порівну, машина залишилася при Любі, а аліменти були призначені як належить.

Настрій Люби трохи покращав після виграних судових засідань, але вона часто гірко плакала в подушку. Сім’я розпалася відразу. І часто згадувала своє одруження. Тоді вона була щаслива, кохана.

Про те, що все так скоро і некрасиво закінчиться, навіть і не здогадувалася. Здивувала найбільше поведінка Миколи. Він так і не порозумівся з дружиною. І маленький Дмитрик теж став чужим для батька.

Зате з новою пасією Микола показувався скрізь де тільки міг.

Бабуся і дідусь Дмитрика не могли натішитися онукові. Заспокоювали дочку. І Люба сама потихеньку почала відходити від того, що сталося. Через рік Люба вийшла на роботу і з головою поринула у робочі будні. Батьки допомогли Любі з покупкою власного житла. І у Люби з’явився чоловік. Пропозиції про чергове заміжжя не надходило, але стосунки були більш ніж серйозні. Все в житті Люби стало чудово.

Але на порозі щасливого життя з’явився Микола … Очевидно, так і не побудувавши ні з колишньою пасією, ні з наступними відносин, став з’являтися в житті сина.

Дмитрик практично ніколи не бачив батька, бажання проводити з ним час не мав. І як і передбачала Люба, бажання бачити сина було лише приводом щоб зустрітися з колишньою дружиною, і за першої нагоди Люба почула: “Не хочеш зійтись зі мною і почати стосунки заново?”

Люба довго дивилася на раніше так сильно кохану людину. Як вона могла не побачити стільки егоїзму та черствості у цій людині.

– Зраднuків не прощаю, – відповіла Люба.

І розвернувшись пішла разом із сином у своє нове щасливе життя.