Любов Андріївна завжди була відома своєю добротою та готовністю допомагати іншим, щиро вірячи, що це зробить світ кращим.

Хоча вона і не боялася сказати комусь “ні”, але часто ловила себе на тому, що постійно допомагає сім’ї, друзям та знайомим.

Оскільки її власні діти та онуки жили далеко, Люба часто знаходила задоволення в тому, щоб приймати гостей.

Тому, коли її стара подруга Світлана приїхала у гості, Люба була готова підтримати її у скрутну хвилину.

Під час походу по магазинах Люба зрозуміла, що забула свій гаманець і попросила Світлану розплатитися.

Але та відмовилася, заявивши, що вона не має грошей.

Це змусило Любу весь день відчути себе скривдженою. Ніна, сусідка Люби, часто намагалася пояснити, що здійснення добрих справ для інших має приносити щастя саме собою, без будь-яких очікувань віддачі.

Але Любі було важко це зрозуміти, адже вона стільки років чекала на якусь взаємність за свою доброту.

Незважаючи на свій початковий опір, Люба почала розуміти, що Ніна, можливо, має рацію. Вона шукала підтвердження своїм добрим справам і ніколи повністю не відчувала радості віддавати без очікувань.

Хоча це було важке усвідомлення, Люба знала, що їй потрібно змінити своє мислення, якщо вона колись збирається знайти справжнє щастя в житті.

Ніколи не пізно почати жити по-іншому: віддавати, не чекаючи натомість, і знаходити радість у самому акті доброти.

КІНЕЦЬ.