Я просто кричав до совісті власної дружини, та все було дарма. Вона чула виключно себе та шелест грошей в її карманах. Мені ніколи навіть на думку не могло спасти, що мені доведеться пережити саме таку непросту ситуацію. Вона – доленосна, це без найменших роздумів. Проте яку долю може принести така гидота? Так, нам не дають в житті подій, які б ми не змогли здолати, та хіба хтось запитує, яким чином та якими жертвами?

Коли ми ще тільки зустрічались із мариною, я бачив, що вона полюбляє гроші. Мене це не дуже хвилювало, адже я непогано заробляв, та невдовзі світило підвищення в кар’єрі, тож підвищення і в зарплатні. Мені подобалось її балувати, дарувати дорогі помади, брендові сумочки, взуття. Вона раділа таким дрібничкам для мене як дитина. В таку її поведінку я й закохався, та навіть уявлення не мав, чим для мене особисто це в майбутньому вильється.

Наша родина росла, бюджет постійно необхідно було збільшувати, на менн лягало все більше відповідальності за власну родину у фінансовому плані. Якщо раніше я міг вирішити витратити чималу суму із зарплатні на розваги та всіляки непотрібні подаруночки, то зараз я вже мав думати, як же розприділяти все правильно. Дружина ж не хотіла вжимати себе в бюджеті, постійно говорила, що то не її проблеми, що я мало заробляю. Чим я думав, коли хотів велику родину? В чомусь вона мала рацію. Спершу мене ображали її слова, та потім зрозумів, що вона права. Родина давала мені стимул рости та розвиватись у всіх напрямках. В першу чергу фінансову.

З пів року тому мої справи пішли геть кепсько. Зарплатню почали постійно затримувати. Потім взагалі урізали, а ще трішки згодом почались масові скорочення. Під які потрапив і я. Не передати, як я нервував та хвилювався. Дружині було соромно розповісти. Вона мене не зрозуміє, або й взагалі втече до більш стабільного чоловіка. Ці речі мене лякали.

На такому підгрунті у мене почались панічні атаки, через які я потрапив до лікарні. Там мені зробили попереднє обстеження та резолювали не надто гарну новину. У мене підозри на пухлину в голові. То геть були не атаки, як я спершу думав, а приступи.

Ось так. У такий непростий життєвий відрізок все стало просто жахливим. Я розумів, що грошей на лікування ми не маємо. Наші відкладень гроші вже майже скінчились, та й дружина вже купила квитки на море собі та дітям. Як їм все розповідати?

-Люба. Я хворий. Сьогодні дізнався. В мене пухлина в голові, а ще, мене скоротили. Давно. Не хотів тобі говорити, та зараз викладаю все як є… доведеться повернути квитки на літаки. Хімія дуже дорога, звідки взяти гроші я не знаю.

-В сенсі ти не знаєш?! Мені яке взагалі діло до того, що ти не можеш забезпечити родину? ! Квитки не повертаються за декілька днів до вильоту! Ми летимо, а ти як собі знаєш!

-Тобі не соромно?

-З якого дива?

–Я ж твій чоловік, а ти мене залишаєш сам на сам з такою небезпечною хворобою…

-Вона ж не мою, то яка мені до того різниця?

-Я не мав що сказати. Всі ці роки я носив рожеві окуляри… Пригрів таку видру на грудях. Їй потрібні були гроші, а не я. Хіба б глянула вона мене, аби не купував їй ті дорогі смочки та косметику?

Дружина з дітьми полетіли. Я знайшов гроші – продав авто. Поки їх не було, я також продав увесь жінчин брендовий одяг, взуття та сумки. Парфуми, які стояли в декілька рядів на чотирьох поличках. Все. Залишив тільки спортивний костюм, декілька пар спіднього та кросівки. Грубо кажучи, все те, з чим вона до мене прийшла. Склав все в звичайну сумку та залишив на порозі. Вона чекала на хазяйку, яка її забере та піде геть із цього будинку. Гроші, які я отримав за продаж того непотрібного хламу більш ніж достатньо для мого лікування. Все простіше, ніж я очікував. Але ніколи не зміг би подумати, що рідна дружина, з якою ми стільки пережили, яка народила мені діточок просто відмахнеться від мене ніби від чумної мухи. Гірко. Чи то можливо навіть противно.

КІНЕЦЬ.