– Валерія, ну що ти справді?! Ми ж уже все вирішили, не нагнітай. Гроші в тебе є, чого носом крутиш?

– На твою думку, сім’я – це тільки гроші?

Валерія подивилася на чоловіка. Борис лише відмахнувся. Він не збирався розвивати цю тему далі. Їхні стосунки вже давно не були схожими на сім’ю. І лише маленька донька нагадувала, що їх щось пов’язує.

– Давай без істерик.

Борис пішов у бік дочки, але Лєра вискочила прямо перед ним. Вона була така маленька, худенька та тендітна, в порівнянні з масивним чоловіком. І збоку нагадувала маленьку лисичку, що протистоїть здоровенному ведмедеві.

– Лєро…

Чоловік зробив глибокий вдих, роздуваючи груди. Він притиснув кулак у центр своєї грудини, випростався, зробив крок назад. Лєра не розслабилася, попри його короткий відступ.

У під’їзді хтось заговорив. І цей голос здався знайомим. Лєра намагалася не відволікатися. Як тільки вона дасть задню, він проскочить в кімнату дочки.

– Боря! Скоро?

До нудоти мерзенний тоненький голосочок його коханки. Боря про неї все розповів, коли повідомив про розлучення.

І Лєра, яка в цій родині вже давно не почувала себе коханою, навіть не здивувалася. Ось тільки тепер чоловік хотів подати на розлучення, і забрати дитину.

Якщо з розлученням Лєра готова була погодитися в першу ж секунду, то дочку вона не віддасть.

– Лєра, я тобі грошей перекажу, будеш до неї приїжджати кілька разів на місяць, чого ти починаєш? Я тобі одразу сказав, якщо розлучатимемося, дочку заберу!

– Тільки розлучення ти ініціював, я тут до чого? Ти навіть не знаєш, в який дитячий садок вона ходить!

– Ти не знаєш, на що в неї алергія! Не знаєш її улюблений мультик! Ти навіть не знаєш, ким вона хоче стати, коли виросте!

Борис посміхнувся, і один бік його обличчя некрасиво викривився. Чоловік ще зробив крок назад, розуміючи, що його майже колишня дружина може кинутися на нього будь-якої миті, захищаючи дочку.

Валерія одразу зменшила тон голосу, щоб не налякати сплячу доньку.

– Я все одно її заберу. Тож просто речі збери, щоб потім проблем не було, – буркнув Боря.

Він розвернувся на підборах лакованих ділових туфель, вийшов із маленької квартири. Лєра хотіла впасти на коліна і заплакати, як у дешевій мелодрамі, але сил у неї не було.

Вона з такими труднощами пережила зраду чоловіка, а тепер він ще й дитину хоче відібрати?! Це було вище її сил!

Лєра сіла в крісло, затулила обличчя руками, й судомно намагалася зрозуміти, чи вистачить у Бориса розсудливості не чіпати дочку, і не втягувати в цю тяганину.

Дівчинка була йому навіть не потрібна! Йому все одно було, коли в доньки день народження, скільки їй виповнюється, яку іграшку вона хоче отримати у подарунок.

Не знав він і про улюблений мультфільм, і про найулюбленіший парк, гойдалки, солодощі. Дочка для нього була, наче додаток до сімейного статусу.

Вона пригадала, як Борис часто починав розмову про те, що у нас у країні дітей по суду завжди віддають жінкам.

Лєра пояснювала, що більшість чоловіків просто не працює, що переважна їх більшість, які кричать, що готові забрати дитину, після розлучення самі припиняють спілкуватися з ними, Боря її не слухав.

Він був свято впевнений, що дружини на двадцять відсотків від зарплати чоловіків, якщо говорити про аліменти, шикують, купують шуби, їздять за кордон і неодмінно знаходять там собі розваги, та тепленьке місце.

А ось чоловік на вісімдесят відсотків тієї ж самої зарплати, яка в аліменти не пішла, неодмінно бідує і страждає.

І чоловік у його очах, який забезпечує мізерні потреби дитини – герой. А мати, яка тягне на собі всі витрати, лікарні, лікарняні, одяг, іграшки, ліки, школу, гуртки… Це так… Виконання стандартних обов’язків.

І чому Лєра не помічала цих “червоних прапорів” із самого початку? Адже їй здавалося, що він просто прагматичний. Це ж просто…

Наступного дня після роботи, Лєра поспішала в дитячий садок. Але коли підійшла ближче, побачила, як її дочку хтось садить у машину. І то був не чоловік, не його пасія. А якісь зовсім чужі люди!

Першу секунду, вилетівши з машини, Лєра рвонула до незнайомців. Але хтось обхопив її ззаду, різко стиснувши грудну клітку. Грудка стала у горлі моментально.

– Мамо! Мамо! – несамовито закричала дівчинка, побачивши її.

– Іду, зайчик, я біжу! – Закричала у відповідь Лєра.

– Ма-а-а-а-ма!

Дівчинку заштовхували в машину, вона відбивалася своїми маленькими ручками, плакала, кричала. А Лєра все намагалася вирватися! Але марно. Хтось міцно тримав її.

– Я ж тобі сказав, що все одно її заберу. Все по суду, виконавці, дозвіл.

– Якому суду?! – здивовано спитала Лєра.

Машина від’їхала убік. І тільки зараз він відпустив її з міцної хватки.

– А ти що, не з’явилася на судове засідання? Ай-яй-яй, як же так? Ой, а може хтось викинув твою повістку?

Борис задер голову, розреготався, ніби в лотерею виграв, втерши носа друзям, а не відібрав дитину в матері. Він засунув їй папери, де було вказано, що по суду, донька залишається з ним.

Сказати, що Лєра очманіла, це не сказати нічого. Вона водила очима по аркушах, дивилася на друк, і не могла повірити, що це відбувається з нею прямо зараз. У ступорі Лєра не одразу зауважила, що Борис від неї відійшов.

– І з роботи я звільнив тебе, можеш більше не ходити туди. Розведемося, якщо лізти не будеш, не буду тобі життя псувати.

Боря грюкнув дверима машини, й за кілька хвилин уже від’їжджав з паркування. Знесилена Лєра сіла на лаву, але сил на сльози не було.

Вона дивилася в абсолютно блакитне безхмарне небо, не скаржилася, і не питала когось згори, відповідального за такий балаган.

Валерія повернулася додому. Не було сил на сльози, боротьбу. Що вона зробить проти людини, яка своїми грошима може смітити ліворуч, та праворуч?

І коли він став таким? Коли вони разом починали жити, він на заводі працював. А як студію відкрив, то й гроші з’явилися.

Не сказати, що великі, але, мабуть, на судові справи вистачало. Лєра б не здивувалася, якби дізналася, що чоловік продав машину чи дачу, щоб усе це влаштувати, аби їй насолити.

Цілу ніч вона крутилася в ліжку, не могла заснути. Вона перечитала сотні статей, але так і не знайшла способу вплинути на рішення суду.

Наступного дня на роботі їй сказали, що вона справді звільнена. І тепер, безробітна, та ще й без дитини, Лєра просто не знала, що робити далі.

А вранці, за два тижні, ситуація набула зовсім іншого обороту. Хтось постукав у двері. Лєра неохоче підвелася з дивана, і повільно підійшла до дверей. Піднявшись навпочіпки, жінка подивилася в вічко, і побачила свою свекруху.

Алевтина Георгіївна увійшла у квартири з таким же, по-царськи величним виглядом, як завжди.

Лєра була впевнена, що не сподобалася цій жінці з першого погляду. І не розраховувала на її підтримку.

– Я тобі грошей привезла. Щоб ти тут з голоду не загнулася після вчинку мого синочка, – з неприхованою зневагою промовила жінка.

Вона поклала на стіл конверт, сама сіла. Алевтина Георгіївна поставила на стіл торт, і опустила на підлогу пакет із продуктами, який Лєра щойно помітила.

– На роботу я тебе влаштувати не можу. Сама розумієш, він, якщо дізнається, всім мало місця буде. Я тобі так скажу, дівчинко, шукай роботу віддалено. Ти дизайнер, знайдеш. І не лізь на рожен. Він тобі сам скоро доньку привезе.

– Так, звісно, нічого він не зробить! Не привезе він її з чистої шкідливості! – Схлипнувши, сказала Лєра.

– Я вчинком свого сина не пишаюся… Але знаєш, Лєро, я все-таки його знаю краще за тебе. Зараз він повихитується, а потім сам доньку привезе, от побачиш!

Алевтина Георгіївна не стала затримуватись. Насамкінець, уже біля дверей, ще раз сказала, щоб Лєра на рожен не лізла, і дала цій ситуації вирішитися мирно. Хоча сама Валерія уявлення не мала, як взагалі ця ситуація може мати мирне вирішення.

За кілька тижнів відбулося розлучення. У будівлі РАЦСу Лєра побачила чоловіка, який стояв і собачився зі своєю новоспеченою, зовсім юною обраницею.

Та стояла, надувши губи, й щось йому вимовляла. А чоловік тільки хмурився. Але коли він побачив свою колишню дружину, одразу обличчя його змінилося.

До огидного солодкий вираз, демонстрував, який він щасливий у цих відносинах. Не було нічого важливішого для Бориса, ніж зберегти гарну міну, за поганої гри.

Валерія не реагувала на його зауваження. Мовчки вислуховувала, підписувала папери. І вже виходячи з будівлі РАЦСу, де їх офіційно розвели, відчула, як чиясь тонка ручка хвацько підхопила її під лікоть.

– А тобі не соромно? Ти мати таки, а дитину на чоловіка повісила! Забирай її, хоч у дитячий будинок здавай, мені начхати! Вона постійно ниє, та кличе маму!

Від цих слів, у Лєри всередині, наче розбилася сама душа. Жінка здригнулася, подивилася на обраницю чоловіка, але намагалася зберегти холоднокровність.

– Як мати взагалі може дитину покинути? Що за дурниці? Вона йому навіть не потрібна!

– Так я і не кидала, це він забрав у мене дочку, навіть папір із суду видав…

Не встигла Лєра закінчити фразу, як побачила подив на обличчі дівчини. І вже зараз жінка знала, що запустила незворотний процес.

Дівчина одразу відчепилася від неї, коротко кивнула, й одразу поспішила до машини. Озираючись назад, Лєра побачила чергові розбирання.

Жінка збирала папери, щоб звернутися до суду. Вона вже знайшла роботу, готувала промову, списувалася з адвокатами. Готова була продати машину, аби грошей вистачило.

Але одного ранку у двері знову постукали. Лєра схопилася з місця, оскільки чекала кур’єра з паперами. Але коли відчинила двері, побачила Алевтину Георгіївну. І за руку колишня свекруха тримала внучку.

– Мамо! – тремтячим голосом закричала дівчинка, й одразу кинулася до матері.

Лєра впала навколішки, не чуючи, не помічаючи нічого навколо. Вона обіймала свою дочку, притискала до себе, і просто плакала від щастя.

– Я ж сказала, що він її поверне. А папір не дійсний, можеш його навіть перевірити. Можеш бути впевнена, Лєро, він більше не з’явиться.

– Він навіть не схотів сам її відвезти, бо соромно. Не потрібна була йому дочка, тобі хотів насолити і, відповідно, не впорався. Знаєш що…

Жінка раптом замовкла, зробила глибокий вдих, і коли заговорила знову, в її голосі явно чулася гіркота.

– Ти на мого сина образи не тримай. Він і так собі покарання вибрав. Років через десять, п’ятнадцять, коли вік підкочуватиме, він і про дочку згадає, і про огидний вчинок… Живи собі спокійно, і зла на нього не тримай.

Лєра обійняла свекруху, яка здавалася їй колись ворогом, від щирого серця подякувала за допомогу, а потім залишилася з донькою наодинці. Вони довго плакали, обіймалися, доки не заспокоїлися.

Того вечора Лєра купила найулюбленіший торт дочки, ввімкнула її улюблений мультик, переглянутий до дірок. Вона боялася заснути, бо все це для неї здавалося просто сном.

Але то був не сон. Донька так і залишилося жити з мамою, а колишній чоловік більше не з’явився… У Валерії було велике бажання звернутися до відповідних органів, та притягти колишнього за підробку документів, але вона пошкодувала свекруху, яка їй допомогла.

Вона його не пробачила, ні. Але в неї є фальшиві папери – дієва зброя від будь-яких посягань. Життя продовжується – і воно прекрасне…

КІНЕЦЬ.