Я була разом зі своїм чоловіком двадцять років. Він старший від мене на багато років. Я тоді була ще дуже молода, тому закохалася у нього як тільки ми познайомилися.

Він умів гарно залицятися так, як показують тільки у кіно.

До одного дня я вважала, що наший шлюб найідеальніший та найкращий. За двадцять років нашого шлюбу ми ніколи не сварилися навіть за маленьких дрібниць.

Я вважала, що у нас все добре через те, що мій чоловік старший від мене та ми кохаємо падко один одного, тому могли впоратися зі своїми емоціями.

Потім він пішов з цього світу. Все ж таки його вік взяв своє і він пішов на небеса.

Але одного сонячного дня у наш дім постукала жінка і з нею разом була дитина. Дівчинці років шість, не менше.

Я вирішила, що напевно вони просто помилилися будинком, адже у нас досить дивна нумерація будинків на вулиці. На вигляд вони досить забезпечені.

Я відкрила двері, щоб запитати чим я можу допомогти й що сталося.

Після моїх питань, жінка почала дуже плакати й вона почала дуже тихо говорити:

– Дозвольте я вам все розповім, дослухайте до кінця, будь ласка. Моя дочка дуже захворіла. Вона дочка вашого чоловіка, якого вже немає на цьому світі. Нам потрібно зробити переливання крові. Я маю гроші, щоб усе оплатити, не хвилюйтеся.

Та тільки складно знайти донора, адже дочка має рідкісну групу крові. Ви маєте трьох діток від чоловіка. Допоможіть нам, благаю.

Якщо чесно, то я розгубилася. Незнайома мені жінка каже, що має дочку від мого чоловіка, і я тепер маю вибрати одного з дітей, щоб він став донором. Дуже дивно.

Жінка далі стояла і плакала, вона дивилась на мене очима повними надії. Потім почала далі говорити:

– Я готова на все аби ви тільки погодились. Мені стати на коліна?

Після цього я поставила питання:

– Але як так вийшло, що ви маєте дочку від чоловіка мого і таку маленьку?

Ще й жінка ця на вигляд була років на п’ять молодша за мене.

Вона мені відповіла, що мій чоловік тоді дуже гарно проявляв до неї увагу і вона не витримала, але коли дізналась, що він має дружину та трьох дітей – пішла від нього. А потім за три тижні дізналась, що вагітна.

Чоловіку нічого не сказала за дитину.

Я була дуже розгублена і не могла вирішити як правильно зробити.

Тому я вирішила, що спочатку потрібно переконатися чи дійсно наші діти родичі за допомогою тесту ДНК. Результат виявився позитивним, хоч я цього не хотіла.

Та я не змогла відмовити, адже я також мама і знаю як складно, коли діти хворіють.

Я поговорила з дітьми, все їм пояснила і вони всі були згодні допомогти, бо це їхня сестричка.

Донором став мій син.

Ми зберегли життя дитині, все пройшло добре та діти швидко відновилися.

До того ж наші діти продовжили спілкуватися з меншою сестричкою та люблять її.Мама дівчинки засмутилася через це, адже вона мені дала слово, що після операції ми більше їх не побачимо. А зараз вийшло так, що вона не дотримала свого слова.

КІНЕЦЬ.