У Єлизавети була звичайна родина: мама та тато. Жили вони щасливо. У вихідні любили гуляти в парку, ходили в різні цікаві місця, наприклад, до зоопарку. Ліза дуже любила обох батьків і почувала себе щасливою. Але коли їй було близько п’яти років, удома почалися постійні сварки.

Батьки постійно лаялися, батько перестав ночувати вдома. Ліза не розуміла причин сварок, але їй дуже хотілося, щоб усе було як раніше. Вона щодня просила про це перед сном. Але ситуація лише посилювалася. Після двох років токсичних стосунків батько таки зібрав свої речі і кудись поїхав. Після цього він не повертався.

Мама після його відходу зовсім забула про Лізу, вона була апатична і байдужа до всього. А потім у їхньому будинку стали часто з’являтися гості. Люди були різні, і чоловіки, і жінки. Від них завжди неприємно пахло. Вони поводилися шумно, іноді співали пісні, а іноді лаялися.

Зазвичай під час таких візитів Ліза замикалась у кімнаті. А потім Ліза помітила, що мамин живіт швидко росте. Їй було вже вісім, коли в неї з’явилася сестричка. Ліза була рада, що тепер не одна. Вона мріяла лише про те, щоб мати перестала водити додому чужих людей. Лізі довелося навчитися доглядати немовля.

Вона вміла годувати, міняти памперси і заколисувати в ліжечку. Іноді мама була вдома кілька днів. Якось мама знову зникла, а в малечі закінчилася суміш.

Дитина постійно плакала, Ліза не знала, що робити і спустилася в магазин, де вони зазвичай купували їжу. Вона просила людей купити суміш для сестри, але ніхто не звертав уваги на дівчинку.

А потім її помітив охоронець. Він купив суміш і зателефонував до орrанів оnіки. Незабаром Лізу та її сестру забрали до дитячого будинку. Мама їх забрала звідти лише за два роки, коли вилікувалась від залежності.

КІНЕЦЬ.