Ліза готувала вечерю весело наспівуючи якусь пісеньку. А що сумувати? У неї ж скоро весілля з її Сергійком!

Раптом у двері подзвонили. Ліза побігла відкривати. В квартиру мовчки зайшов Сергій і сів на кухні за стіл.

-Коханий, що трапилося, – схвильовано запитала Ліза.

-Лізо, не знаю, як і сказати… – почав він.

– Я не можу з тобою одружитися, вибач.

-Це що, жарт такий, так?

– Ліза навіть посміхнулася і глянула йому в очі.

Та Сергій мовчав. Ліза не вірила своїм вухам.

Той, кого вона ще вчора вважала своїм нареченим, старанно відводив погляд.

Раптом у неї зʼявилася несподівана здогадка!

-Це все через неї, так? – тільки й запитала вона.

– Через Ганну? Чого мовчиш, відповідай! – вона відчувала, як на очах зʼявляються гарячі сльози.

Сергій мовчав.

-Іди! І щоб більше тебе не бачила, зраднику!

…Вони зустрічалися рік, перш ніж Сергій зробив їй пропозицію.

Ліза ні на хвилину не вагалася – це доля!

Призначили день весілля. Наречена вибирала сукню. Складали список гостей.

До них у гості приїхала тітка Ніна з донькою Ганною, що доводилася Лізі троюрідною сестрою.

-Ну ось, їхали в гості, а приспіли до весілля, – засміялася тітка Ніна, вивантажуючи з сумки гостинці.

Ліза погано пам’ятала сестру. Колись давно вони теж гостювали в тітки. Ліза тоді мала була. Пам’ятає тільки, як Ганна не хотіла їй у свої ляльки давати гратися. І ніхто з дорослих не міг сказати їй поділитися іграшками.

-Моє, – твердила Ганна, ховаючи ляльок від маленької гості, яка приїхала.

Довелося знайомитись по новому. Дівчата дружно посміялися, згадавши цей випадок.

-Ліза, Сергій прийшов, – сказала мама, зазирнувши до них у кімнату.

-Зараз тебе зі своїм нареченим познайомлю, – Ліза гордо представила сестрі майбутнього чоловіка.

-Дуже приємно, – Сергій був від природи сором’язливий і зніяковів, побачивши гарненьку незнайомку.

-А ходімо погуляємо? – покликала Ганна.

-Ви мені покажете місто.

У Лізи у планах було провести вечір із коханим. Але де сестру подінеш? Не лишиш…

Вони добре провели час. Помилувалися вечірнім містом. Зайшли в кафе.

-Містечко у вас непогане. Тільки маленьке, – зауважила Ганна, коли поверталися додому.

-Давайте завтра теж кудись сходимо, – запропонувала на прощання гостя.

-Мені завтра на роботу, – одразу сказала Ліза.

Їй хотілося хоч трохи побути наодинці із Сергієм, але Ганна не поспішала зайти першою в хату.

-А ти? – запитала вона Сергія.

– Зайнятий?

Той не знав, що відповісти.

-Все ясно, – засміялася дівчина.

– Завтра ти вільний, але переживаєш, що наречена образиться, що без неї гуляти пішли.

Лізі б тоді виявити твердість, відкинути всі люб’язності та дати відсіч нахабній сестричці.

Але вона переживала здатися ревнивою і підозрілою в очах майбутнього чоловіка.

-Ти наша гостя. Думаю, не буде нічого такого, якщо ви прогуляєтесь, доки мене не буде, – сказала вона неохоче.

Вона досі не знає, що сталося того дня, коли її не було поруч.

Тільки з того часу Сергій змінився. Намагався більше не залишатися з нею удвох. Тепер їх всюди супроводжувала Ганна. Ліза перестала розуміти: це сестра з ними гуляє, чи Сергій із Ганною беруть її з собою.

Раптове зізнання нареченого поставило на свої місця…

…Ліза виставила його і кілька днів не виходила зі своєї кімнати. На роботі довелося взяти відпустку. Але в невеликому містечку нічого не сховаєш. Почали говорити, що Сергій залишив наречену і поїхав кудись із її сестрою.

Перенесене далося взнаки. Ліза кілька років не могла ні з ким зустрічатись. Та у відсутності особистого життя були свої плюси – вона переїхала у велике місто і почала швидко просуватися карʼєрними сходами.

У рідних місцях вона давно не була. Батьки самі приїжджали до неї погостювати на свята.

Якось батько дуже заслаб. Ліза того ж вечора купила квиток і на першому ж поїзді примчала додому.

-Я зроблю все, тільки одужуй, – пообіцяла вона батькові.

…Ліза поверталася із лікарні. Вдома її чекала мати.

-Привіт, – раптом сказав якийсь чоловік, який порівнявся з нею.

Ліза не одразу визнала у ньому колишнього нареченого.

-А ти майже не змінилася, – Сергій не міг відвести очей від тієї, яка була його першим коханням.

І, як виявилось, єдиним…

-Ти в місті? – запитала Ліза.

-Та ось повернувся. З Ганною ми давно розлучилися. А ти? Коли приїхала? З чоловіком?

Лізі багато хотілося йому сказати. Що після того випадку так і не змогла влаштувати своє життя. Що будь-якого кандидата в чоловіки обходить тепер за кілька кілометрів. Але промовчала.

Сергій сприйняв її мовчання по-своєму.

-Може, сходимо, прогуляємось?

Знову повірити йому і все життя переживати, що зрадить, залишить, проміняє на іншу?

-Я поспішаю, мене вдома чекають, – тільки й сказала вона.

Ліза впевненою ходою пішла додому.

А Сергій так і залишився стояти, проводжаючи її сумним поглядом…