Аня сиділа в кафе біля роботи і з апетитом наминала десерт, блаженно жмурячись і від смаку улюблених ласощів, і від сонця, що пригрівало через натерте до прозорості вікно.

Сиділа, насолоджувалася десертом і поняття не мала, що всього через два столики від неї сидить Ліза і відверто по-чорному їй заздрить. Хоча, здавалося б, а чого тут заздрити? Ліза дивилася, як Аня їсть страшенно калорійний десерт, спритно орудуючи ложкою, і не розуміла, що в Ані такого привабливого.

Вони працюють в одному офісі, тому порівняти реакцію оточуючих на себе та на Аню Ліза могла. І ці порівняння Лізі не подобалися.

Зовнішність Ані викликала у Лізи зневажливу усмішку. Маленького зросту, з явними зайвими кілограмами, вічно одягнена в мішкуваті джинси, якусь дивна футболка та кросівки.

На голові Ані було справжнє гніздо з кучерів, з яким б не всякий гребінець впорався, але сама Аня на цю тему не дуже парилася. Пригладить гніздо долонею, відкинувши чубок з очей, і на цьому марафет закінчився.

А ще Аня зовсім не фарбувалася, що кидало Лізу у священний трепет. Як так можна? Дівчина не користується косметикою! Сама Ліза навіть сміття виходила викидати при повному параді, а тут на роботу без макіяжу.

Але саму Аню не бентежили ні її світлі брови, які терміново потребували корекції, ні ластовиння, ні темні кола під очима, коли вона не висипалася.

Ліза ніколи б не дозволила собі так виглядати. Вона ретельно стежила за станом своїх брів, вій, шкіри та волося. Завжди затягнута у вузьку спідницю, що підкреслює її старання у спортзалі, завжди на підборах, які візуально витягали її бездоганні ноги. Обов’язково макіяж та шлейф дорогого парфуму.

Але чомусь чоловіки, яким лягало покірно лежати штабелями біля ніг Лізи, зазвичай ошивались біля столу Ані. Там вони щось бурхливо з нею обговорювали, сперечалися, сміялися. А ввечері могли всією юрбою вирушити кудись смажити сосиски.

Лізу на такі заходи не кликали. Вона, звичайно, і не пішла б, але одна справа відмовитись від пропозиції, а інша, коли тебе просто туди не кличуть. А ось Аню кличуть, чи вона кличе, і всі йдуть.

З Лізою колеги ввічливо вітаються, але такої уваги, як Аня, вона не удостоюється. І це справжня загадка – чому так відбувається?

А ще в Ані ніс як картопля, але саме в цей ніс її щовечора цілує чоловік, який зустрічає з роботи. Чоловік! У цієї неохайної Ані є чоловік, а в неї, Лізи немає навіть натятку на чоловіка!

Причому чоловік у Ані дуже цікавий. Високий, із широкими плечима, стильно одягнений. Коли Ліза примітила його вперше біля офісу, то дуже ним зацікавилася. Але поки Ліза розмірковувала, як би елегантніше до цього чоловіка підійти, з офісу викотилася Аня і повисла у красеня на шиї. А той її обійняв і поцілував у її ніс-картоплю.

Ліза тоді не могла вийти зі ступору ще хвилин п’ять, розгублено дивлячись услід парочці, що йшла за руки. Що відбувається зі світом? Цей чоловік так би чудово виглядав поруч із нею, вони були б такою чудовою парою, а тут ця Аня…

В думках Ліза мстиво охрестила цю пару Тарапунькою і Штепселем, але навіть це єхидство не позбавило Лізу від хвилі заздрості, , яку за всіма фізичними законами вона не повинна була відчувати. Ну, принаймні, не до Ані. Але заздрість не стала питати дозволу, вона просто прийшла і міцно угніздилась у серці Лізи, а та нічого з нею не могла вдіяти.

Навіть аутотренінги біля дзеркала не допомагали, хоча Ліза старанно твердила, що вона красивіша і витонченіша за Аню. Так, до неї ніхто на роботі не ставився так панібратськи, як до Ані, але в глибині душі Лізі цього не вистачало. Вона б навіть проміняла туфлі та спідницю на кросівки та джинси, якби її хоч раз покликали смажити сосиски.

Чомусь саме цих сосисок Лізі, яка звикла ходити ресторанами, хотілося найбільше. Їй вони здавалися ідеалом саме через свою недосяжність.

Тому що вона сама в їхню компанію напрошуватись не стане ні за що в житті, а самі вони її не покличуть, бо як можна кликати на сосиски людину, з якою спілкуєшся на “ви”.

У всьому цьому Ліза старанно не визнавалася навіть собі, тому просто продовжувала тихо, але затято заздрити Ані.

– Давай-давай, зʼїж ще один десерт, ти ж у нас така худенька, – думала Ліза, дивлячись на Аню, яка розмірковувала про щось.

А Аня насправді замовила ще один десерт, запакувала його з собою та пішла з кафе. Ліза дивилася їй услід і вже звично вражалася, як ця кучерява кулька може комусь подобатися, та ще й настільки, щоб з нею одружитися.

– Просто у людей здебільшого немає смаку, – заспокійливо подумала Ліза і з тугою дивилася на залишки салату у своїй тарілці. Він, звісно, був дієтичним і вже порядком набрид.

Замислившись, Ліза дивилася у вікно і дуже хотіла десерт, такий самий як забрала з собою Аня. А ще зручні кросівки, і щоби хтось після роботи зустрічав і цілував її в ніс. Але замість цього треба їсти салат і бути ідеальною, бо так буде правильно.

КІНЕЦЬ.