Ліля стояла біля вікна і дивилася на зоряне небо. Минулий рік приніс стільки подій та переживань у її життя, що не забути.

Ліля вийшла заміж за Віктора – звичайного сільського хлопця, коли їй виповнилося двадцять три роки. У сім’ї чоловіка живуть за своїми звичаями та правилами.

Одне з таких правил те, що невістка – людина, з думкою та бажаннями якої ніхто не рахується. Вона повинна працювати в будинку чоловіка і не суперечити свекрусі та решті його родичів, а свою думку, з будь-якого питання, тримати при собі. Про це Лілю відразу ж попередив чоловік, коли вони тільки почали зустрічатися.

– Ти не хвилюйся! Я завжди буду на твоєму боці, – запевняє він, – намагатимуся оберігати тебе від усього.

Ліля слухала, не надаючи особливого значення його словам. Хоча ця звістка її насторожила. Заспокоює те, що вони житимуть у місті, а до села до батьків їздитимуть лише у гості. Тому попередження Віктора її особливо не турбували.

Батьків дівчини не стало рано, вихованням займалася бабуся – заслужений учитель. Ліля – міська дівчина, проте роботи не боїться. Вміє і любить робити всю роботу по дому. У їхній квартирі часто було багато дітей, яких пригощали солодощами. Бабуся привчила її до порядку та навчила кулінарним премудростям.

Віктор зробив пропозицію, і вона погодилася. Наречений повіз Лілю знайомитись з батьками. Їх зустріли майбутні свекр та свекруха, зовиця з чоловіком і Володя – молодший брат Віктора. Усі дуже милі та привітні. Після вечері Ліля запропонувала прибирати зі столу та помити посуд. Майбутня свекруха сказала:

– Та першого ж дня не варто мити посуд, – посміхнулася жінка, – Попереду ціле життя – готувати… мити…

Ліля не надала значення її словам.

Наступного ранку Ліля встала дуже рано, хоча сама вона «сова» і любить поспати до обіду. Але тут Ліля згадала слова Віктора, що довго спати не можна, потрібно допомогти на кухні. Вона вмилася і насамперед вийшла до свекрухи на кухню, яка вже готувала сніданок. Запропонувала допомогу. Майбутня свекруха схопилася. Сидячи за столом, вона похвалила сина.

– Молодець, синку! Зробив гарний вибір, – хвалить його мама, – Яка молодець, твоя Ліля. Встала рано, допомогла мені зі сніданком.

Того ж дня вони поїхали до лісу за ягодами. Вдосталь нагулявшись лісом влаштували пікнік, посмажили шашлики, весело спілкувалися, знайомилися ближче. Ліля намагалася догодити майбутнім родичам, і це вдалося. Родичі здалися дуже милими та дружелюбними. «Чому Віктор казав їй такі речі?» – дивується вона, дивлячись на їхні привітні обличчя.

За два місяці зіграли весілля. Наступний приїзд до будинку батьків чоловіка вона зробила вже на права невістки. Приїхали пізно увечері. Свекруха мило їх зустріла та нагодувала вечерею. Після чого Ліля прибрала зі столу та помила посуд. Цього разу це сприйняли як належне.

Вранці свекруха пішла працювати. Коли молодята прокинулися, вдома нікого не було. Ліля вийшла на кухню та побачила на столі заморожену курку.

– Ну от почалося! – Сказав чоловік, – Тримайся!

Цього ж дня мають приїхати брат чоловіка, сестра з чоловіком та дитиною. Ліля зрозуміла, що їх треба годувати обідом. Заморожена курка на столі – це натяк свекрухи, що обід готувати має вона. Після сніданку Ліля взялася за обід. Вона поставила варити бульйон, почистила картоплю, капусту, моркву. На душі тривожно та не комфортно.

Вона здивована. Знаходиться в чужій хаті, не знає, де що лежить. А тут ще без жодного попередження має нагодувати всю сім’ю. Насилу все знайшла. Бабусі не стало чотири роки тому, батьків Ліля не пам’ятає. Вона завжди мріяла про велику дружну сім’ю. Бабуся вчила її бути привітною та доброзичливою. Ліля боялася зробити щось не так чи не встигнути приготувати. Дуже хотіла потоваришувати з усіма. Обід готовий. До повернення господарів стіл накритий.

– Дуже смачно! – похвалила її свекруха.

Ліля полегшено видихнула і подивилася на чоловіка. Після обіду всі дружно залишили гору посуду та вийшли. Чоловіки пішли на подвір’я, де будувався новий гараж. Ліля, вимивши посуд, повернулася до кімнати, де розмовляли свекруха та зовиця. Вона не знала, куди себе подіти. Почувалася зайвою. Жінки розмовляли зовсім не зважаючи на Лілю. Раптом свекруха запитує її:

– А що будемо готувати на вечерю?

– Не знаю, – розгубилася вона і знизала плечима.

– Може котлети та гречку? – пропонує свекруху і виходить.

Сестра чоловіка тим часом переглядає свій телефон. Ліля сидить із зовицею, але почувається як порожнє місце. Вийшла на кухню, щоб допомогти свекрусі з вечерею. Але ж там нікого немає. Здивована. На столі лежав шматок замороженого м’яса та пакет із гречкою. Свекруха пішла до подружки. Сестра чоловіка дивиться кіно. Ліля здивувалася. «Скоро всі повернуться додому, а вечерею мабуть маю зайнятися я», – зрозуміла вона, – «Не розумію! Чому вони так поводяться?»

Але сваритись якось не хочеться – зібралася з духом і почала готувати котлети. На саму вечерю повернулася свекруха.

– Ой, яка молодець! – Усміхається свекруха, зайшовши на кухню, – Все готово.

Зовиця продовжувала дивитись кіно і за цей час не вийшла на кухню допомогти. Чоловіки повернулися додому. Свекор суворо запитав:

– Що, вечеря готова? – поглядаючи на сина та невістку.

– Готова, звичайно, – доповіла свекруха.

Після вечері всі дружно вийшли із кухні. Ліля прибирає зі столу, а у самої комок в горлі. Вона ледве стримувала сльози. “Прикро!” – думає вона, – «Тільки побралися, а з мене вже хатню робітницю зробили. Я маю готувати і обслуговувати всіх, навіть не в своєму будинку. Що ж буде далі? Що мені робити?”

Вранці Ліля знову підвелася рано і допомогла свекрусі приготувати сніданок. Зовиця в цей час сиділа на кухні, відкривши свій мобільний телефон, зовсім не беручи жодної участі.

За кілька днів, що молодята провели у батьківському будинку, Ліля втомилася фізично та морально. Їхала в машині, мовчки. У голові крутилися слова Віктора, які він говорив до весілля. Вона не розуміє, як поводитися. Вона завжди вважала, що допомагати старшим по дому – це норма, але тут. Всі просто звалили всю роботу на неї. З нею не розмовляють, як із рівною. Ігнорують усе, що вона каже, ніби вона говоре сама з собою. А їхні погляди з награною ввічливістю просто зводять з розуму.

– Як мені вчинити? – думала вона, – Прийняти роль покірної невістки, якою можна командувати, або показати їм, що я теж людина? Я не можу дозволити таке ставлення до себе! Але Віктор … Адже як-не-як, вони батьки чоловіка.

Через три дні чоловік поїхав у відрядження. Ліля займалася домашніми справами, коли зателефонував телефон.

– Привіт! – Вигукнула зовиця, – Що робиш? Ти вдома?

– Привіт, – здивувалася Ліля. Сестра чоловіка за всі дні, що вони гостювали у свекрухи, жодного разу не заговорила з нею, а тепер такий інтерес до її справ.

– Ми з чоловіком та друзями приїхали погуляти містом. Ось зараз приїдемо до тебе на обід хвилин через тридцять, – сказала зовиця, – Ой! Телефон розряджається. Бувай!

Ліля не встигла нічого відповісти, зв’язок перервався. Вона так засмутилася, що з хвилину стояла нерухомо. – Так, як же так?  – дивується Ліля, – Без попередження! Приїхати та ще з друзями на обід? А раптом нічого не приготовлено? І взагалі, чому я маю годувати незнайомих мені людей? Навіть не спитала дозволу. Ліля зітхнула і вирушила на кухню. Добре, що обід є і його залишається лише розігріти. За півгодини з’явилися гості: зовиця з чоловіком і ще одна пара, яку вона вперше бачить.

Гості поїли, розхвалюючи кулінарні здібності господарки. Сестра чоловіка поводилася, наче вона в ресторані. Нахабно вказувала, що їй піднести. Одразу після обіду гості поїхали.

– Мало того, що в будинку свекрухи я постійно готувала та обслуговувала всіх, – обурюється Ліля, – Так тепер і у своєму будинку повинна приймати їх тоді, коли вони захочуть. Чому б їм не пообідати у кафе чи ресторані? Сподіваюся, що цей випадок поодинокий. Але вона помилялася.

Якось увечері, прийшовши з роботи, подружжя повечеряло і збиралося подивитися фільм. Пролунав дзвінок у двері. На порозі стоїть зовиця з чоловіком.

– Сюрприз! – Розмахує руками жінка, – Ми сьогодні до вас із ночівлею.

Віктор та Ліля розгублено переглянулись. Вони здивовані. Цього разу їх навіть не попередили. Ліля запросили їх у будинок і сіла з ними за стіл. Чоловік сердито буркнув і пішов спати. Вечір зіпсований. Чоловік не приховував невдоволення їхнім візитом. Вранці Ліля приготувала сніданок та нагодувала гостей. Віктор на сніданок не вийшов.

Потім вони з чоловіком довго обговорювали незручну ситуацію. Віктор зателефонував матері, і висловив усі претензії.

– Мамо, це не допустимо! – Сердиться він, – Сестра зовсім знахабніла. Вона приходить без попередження і приводить із собою друзів. При цьому просять, щоб їх годували та догоджали, наче це її будинок. Ні! Це мій дім! Я не дозволю так поводитися зі мною та Лілею! Досить! Моя квартира – це не готель-ресторан, щоб приймати гостей, коли їм заманеться.

Мама вислухала сина і обіцяла поговорити із донькою. За кілька днів свекруха зателефонувала синові.

– Вікторе, ми з батьком збираємось до вас у гості, – каже мати, – Можна до вас?

Віктор здивувався. Батьки – люди сільські та в місто їздять рідко. У призначений день вони з’явилися у квартирі молодих. Перед тим, як сісти за стіл свекор заявив:

– Вікторе, у мене до тебе серйозна розмова! – Він суворо глянув на невістку, – Я дуже обурений вашим ставленням до родичів! Виявляється, ви не гостинні! Вам шкода шматка хліба та чашки чаю для сестри! Чому їй не можна приїжджати? Чому не можна залишитись у вас ночувати? Ви ж родичі! До кого ще їй їхати?

Віктор вислухав монолог батька і спробував розповісти йому свою версію подій. Але той навіть не дозволив відкрив рота.

– Не перебивай мене! – вигукував батько, – Нехай моя дочка приїжджає до вас у будь-який час доби. Ви родичі повинні спілкуватися! – зиркнув на невістку, – А ти синок змінився після весілля. Це вплив твоєї норовливої ​​дружини. Вона нам чужа, а сестра тобі рідна людина. Не смій її проганяти з дому! Якщо не зміниш свого ставлення до нас, то вважай на себе. Твоя дружина тебе з нами віддаляє. Подумай, синку, чи потрібна тобі така дружина? Жінок у світі багато, знайдеш краще цієї.

Ліля застигла від почутого. По щоках течуть сльози: За що? Я ж хотіла як краще, а вийшла перед усіма винна! Вона слухає і не може повірити своїм вухам. Свекор відвів сина в іншу кімнату і продовжив розмову. Свекруха глянула на Лілю і заявляє:

– Шкода, що це не наша квартира, – каже вона крізь зуби, криво посміхаючись, – Я б тебе за це вигнала б! Ти нам не підходиш. Дай сину спокій і забирайся! Він гідний кращої дружини, ніж ти.

Ліля кліпає очима. Із нею ще ніхто так не розмовляв. Вона не витримала цього, і відключилася.

Коли Ліля прийшла до тями в лікарні, поруч сидів чоловік.

– Ліля, вибач! – Він гладить її руку, – Я більше нікому не дозволю тебе ображати. Лік_ар сказав тобі не можна хвилюватися. У нас буде дитина.

Ліля усміхнулася і заплакала. За останній час це єдина гарна звістка.

– Не хвилюйся! – Він поцілував дружину, – Все буде добре … – Опустив очі і продовжив, – Правда, з батьками та ріднею довелося припинити спілкування. Принаймні, доки вони не поміняють своє ставлення до тебе.

Минуло кілька місяців. Дзвінок у двері. Ліля поспішає відкривати, адже вона чекає на чоловіка з відрядження.

– Привіт, рідна, – Віктор обійняв вагітну дружину. – Ти чого не спиш? А якби я затримався? Вам із малюком потрібен режим!

– Все добре! – Вона цілує чоловіка, – Твій батько дзвонив учора. Вибачається і хоче приїхати поговорити.

Віктор задмався. Пройшов у кімнату і сів за столом. – Невже батьки прийняли Лілю? – думає він і зітхає, – Можливо, дізналися про майбутнього онука. Тільки тепер я маю вберегти і дружину, і сина