Ліля прийшла з роботи пізніше, ніж зазвичай. Коли вона знімала плащ, в коридор заглянула мати:

– Ти чого так пізно? – Запитала вона.

– На вулиці дощ, а я парасольку не взяла. Аліса запропонувала підвезти мене, і ми в пробку потрапили, – пояснила дочка.

– У твоєї Аліси завжди так, – пробурчала мати.

Ліля зайшла у ванну, мати пішла за нею:

– Я з поштової скриньки квитанції витягла – треба за квартиру заплатити, – нагадала вона дочці.

– Мамо, то я ж у понеділок давала тобі гроші, щоб ти заплатила, – здивувалася Ліля.

– Мені треба було купити пігулки, а ще мене Софія Андріївна на день народження запросила – я купила їй букет квітів і невеликий подарунок. Ти знаєш, скільки зараз коштують пігулки та квіти?

Ліля не відповіла матері. Вона мовчки пройшла на кухню. Мати пішла слідом.

– Ось, я склала список продуктів, які треба замовити, а то у нас в холодильнику вже нічого нема, – сказала вона, вказавши дочці на список, що лежить на столі.

– Добре, мамо, я замовлю. Ти готувала вечерю?

– Ні. По-перше, готувати нема з чого. А по-друге, приходила Поліна. У неї в сім’ї біда, я мала втішити її, заспокоїти. Я думаю, їй доведеться розлучатися з Олексієм – він став нестерпним. Виганяє її на роботу. А куди вона піде?

– Мамо, ти сама порадила Поліні звільнитися після декрету, хоча Денис пішов у садок. Не звільнилася б вона тоді, зараз не було б проблем ні з роботою, ні з чоловіком.

– Яка ти бездушна, Ліля! У твоєї сестри такі проблеми, а ти навіть поспівчувати не хочеш!

– Я співчуваю їй, мамо! – Відповіла Ліля. – Я відварю на гарнір картоплю. Ти будеш?

– Не знаю, щось мені нічого не хочеться, – мати важко зітхнула і вийшла з кухні.

Ліля почистила трохи картоплі та поставила її варитися. Потім зробила салат із молодої капусти, огірків та зелені. Зазирнула у морозилку – там мали залишитися чотири котлети з тих, які вона зробила у вихідний і заморозила, щоб не витрачати часу на готування на тижні. Але пакет був порожній.

– Мамо, а де котлети?

– Запитала вона.

– Я ж тобі казала, що Поліна приходила. Я що, мала її голодною залишити? – обурено відповіла мати.

“Зрозуміло”, – подумала Ліля і витягла з морозилки упаковку нагетсів.

Коли вечеря була готова, Ліля покликала маму до столу. Та, забувши, що не збиралася їсти, прийшла.

Розмова крутилася навколо «нещасної Поліни» та безсовісного Олексія. Мати запевняла, що Олексій несправедливий до дружини та просить від неї неможливого.

– Чого такого неможливого він хоче від Поліни? Приготовленої вечері та порядку у квартирі? – Запитала Ліля. – Подивися, Поліна відводить Дениса в садок і весь день бовтається зі своїми подругами. Віка та Соня – такі самі нероби, але у них чоловіки багато заробляють, і вони можуть дозволити собі хатню робітницю.

– Нехай і Олексій більше заробляє!

– Вигукнула мати.

– Він, може, й зароблятиме більше, коли йому буде стільки ж років, скільки чоловікам Віки та Соні – ти сама говорила, що ці дівчата вийшли заміж за багатих, які більше схожі на їхніх батьків, ніж на чоловіків, – відповіла Ліля.

– Але ж не може Поліна весь день мити, чистити та готувати, хіба вона не має права з подружками посидіти? – обурилася мати.

– Але Олексій теж має право прийти додому, повечеряти та відпочити, а не слухати, як на кухні його дружина зі своїми подружками веселиться.

Вимивши після вечері посуд, Ліля пішла до себе в кімнату, прихопивши список продуктів, що склала мама.

Дівчина додала туди рибу, овочі та сир, викреслила улюблений мамин торт та дві упаковки тістечок, зробила замовлення та включила комп’ютер. Їй треба було ще трохи попрацювати – окрім роботи в офісі, вона брала приватні замовлення, які виконувала віддалено.

Ліля вже повністю поринула в роботу, коли пролунав обурений голос матері:

– Ліля! Підійди, глянь, що нам привезли! Це не наше замовлення! Вони все переплутали!

Дівчина вийшла в коридор, подякувала кур’єру і почала розбирати пакети.

– Навіщо ти замовила стільки овочів? А рибу та сир для чого? І де моє замовлення? – Запитала мати.

– Завтра вихідний, і я на сніданок насмажу сирників. А рибу запікати з овочами в духовці буду. Торт і тістечка не стала замовляти, тому що це нелогічно – спочатку їсти солодощі у величезних кількостях, а потім пити пігулки. Про тебе ж дбаю.

Мати образилась і пішла, а Ліля, закінчивши роботу, лягла спати. Однак сон не йшов – дівчині треба було вирішити важливе питання: залишатися жити у цій квартирі чи з’їхати до своєї.

Якщо залишатися тут, треба шукати нових квартирантів, бо ті, що живуть зараз, за півтора місяці їдуть. А якщо переїжджати самій, то треба якось сказати про це матері.

Двокімнатна квартира, яку купив їй батько, завжди викликала в мами роздратування: вона вважала, що Ліля має поділитися зі старшою сестрою.

А дівчина не розуміла, чому вона має віддати Поліні половину квартири. Так, вони сестри, але батьки у них різні – мама розлучилася з батьком Поліни, коли дівчинці було три роки, і з того часу його ніхто не бачив.

Навіть аліменти надходили нерегулярно.

У другому шлюбі мама теж недовго прожила, проте батько Лілі продовжував цікавитись її життям – завжди підтримував і не лише матеріально. Саме з батьком Ліля радилася про те, куди вступити вчитися, він допоміг їй влаштуватися на першу роботу.

Зараз дівчина працює в іншому місці, але батько завжди готовий допомогти їй порадою. І квартиру він купив.

І ось зараз Ліля сумнівалася: чи залишатися з матір’ю чи починати самостійне життя.

Проте все, як це часто буває, вирішилося само собою.

Вранці після сніданку мати пішла до своєї кімнати. Було чути, як вона розмовляла з кимось телефоном. “Скоріш за все, це Поліна знову скаржиться на чоловіка”, – подумала Ліля.

Вона зібралася і пішла до басейну – ще вчора домовилися з Алісою. Спочатку басейн, потім – кафе.

А коли Ліля повернулася додому, на неї чекав сюрприз: Поліна з сином приїхали з речами. Декілька величезних валіз, сумок і коробок розмістилися посеред вітальні.

– Нарешті! – Вигукнула мати. – Де тебе носить? Треба звільнити твою кімнату – там житимуть Поліна та Денис, а ти перебирайся до цієї – вона навіть більше.

– Але ж вона прохідна. А я часто працюю вдома, – спробувала заперечити Ліля.

– Ось саме – прохідна. А у Поліни – дитина. Він має лягати спати вчасно, у прохідній кімнаті це неможливо, – сказала мати. – А ти постав свій комп’ютер он у той кут і працюй спокійно, ніхто тобі заважати не буде.

– Уявляєш, Олексій поставив Поліні умову, – повідомила мати, – щоб він її подруг більше у квартирі не бачив, і щоб вона сама готувала, а не купувала напівфабрикати. Він, значить, із роботи приходить, а вона йому – гарячу вечерю на стіл.

– Нормальні умови, – сказала Ліля, – давно час було це зробити, він ще довго мовчав. Наскільки я пам’ятаю, коли Поліна була в декреті, він і прибирання робив сам, і з Денисом займався, і купував продукти. А коли вона звільнилася, звісно, з’явилися претензії. Дитина в садочку, Олексій дорогою з роботи за нею заїжджає, а вдома, вибачте, безлад. Який чоловік так житиме?

– Ось вийдеш заміж, і будь ласка, перетворюйся на хатню робітницю, а я хочу нормально жити! – Втрутилася в розмову Поліна.

– Дивлячись, що вважати нормальним, – сказала Ліля і пішла до кімнати, яка тепер уже була не її.

Натомість вона ухвалила рішення – переїжджатиме.

Ліля рахувала дні до того моменту, коли її квартиранти з’їдуть – вдома жити стало неможливо. Приходячи з роботи, вона не могла ні попрацювати, ні відпочити. У вітальні постійно працював телевізор – Денис дивився мультфільми. Мати з Поліною обговорювали одну й ту саму тему – як поквитатися Олексію і взяти з нього більше при розлученні.

Поліна вважала, що двадцять п’ять відсотків – це дуже мало, що потрібно просити від Олексія половину зарплати.

Ліля дивувалася, як сестра ставиться до грошей – Поліна вважала, що якщо вони є в Олексія, у Лілі, то їм нічого не варто просто так дати їй п’ять, десять тисяч.

– А що такого? У тебе є! – Дивувалася вона.

– Є, та це не твої, – відповіла їй якось Ліля.

Поліна спробувала діяти хитрістю – вона надіслала до Лілі матір, знаючи, що молодша сестра ніколи не відмовить, якщо мати попросить грошей на пігулки.

Але Ліля зрозуміла, в чому річ, і сказала, що сама купить в аптеці все, що потрібно, – хай тільки мати напише назви.

Якось вона застала на кухні подруг сестри. Вони весело щебетали, і їм на думку не спадало, що Лілі треба щось приготувати собі на вечерю. Вона, правда, мовчати не стала і запропонувала їм звільнити територію та перейти до кімнати Поліни.

Молоді жінки пішли, але мати тут же з’явилася на кухню і стала вимовляти Лілі за нетактовність та відсутність гостинності.

– Мені соромно за тебе перед людьми, – сказала вона.

– Нічого, потерпіть мене ще вісім днів, і я поїду до своєї квартири, – сказала Ліля.

– Куди з’їдеш? Чому з’їдеш? – Вигукнула мати. – У тебе там квартиранти живуть!

– Вони якраз за вісім днів переїжджають – їхній будинок готовий. Ось я й поїду, – пояснила Ліля.

– Але ж ти тоді більше не побачиш грошей за оренду! – сказала мати.

– А я їх і так не бачила – всі вони йшли на вас: на квартплату, на продукти та інші потреби, – відповіла Ліля.

Вона давно знала, що мати віддає старшій дочці частину грошей, які вона бере.

– А як ми житимемо? – Запитала мати. – У мене лише пенсія, а у Поліни – аліменти.

– Але тоді Поліна, може, зрозуміє, що треба підшукати собі роботу.

– Але ж Денис йде до школи – його треба проводжати, зустрічати! Коли їй працювати? – Вигукнула мати.

– Мамо, школа у нас під вікном. Ти з балкона можеш спокійно бачити, як він вийде з під’їзду та зайде до дверей школи. Перший тиждень ти зможеш проводити і зустрічати його, а потім він ходитиме сам. Подивися, у сусідів донька теж першокласниця, вона сама в школу ходить. Хоча вирішуйте самі.

За тиждень Ліля переїхала. Вона навіть ремонт робити не стала, тим більше, що квартиранти, які жили в неї три роки, були людьми акуратними і здали квартиру у відмитому вигляді.

Пройшло два тижні, і Лілі зателефонувала мама. Вона повідомила, що прийшли квитанції – комунальні платежі, назвала суму, яку треба заплатити, та запитала, коли Ліля за ними приїде.

– У тебе ж є частка в цій квартирі, отже, ти маєш платити, – сказала мати.

Але Ліля відповіла, що вона переказуватиме їй на картку рівно третину суми і обов’язково вказуватиме, що це квартплата за певний місяць.

Ще через два тижні Лілі зателефонувала Поліна і почала говорити, що якщо та не повністю оплачуватиме квартиру і даватиме матері щомісяця десять тисяч, то мати подасть на аліменти.

– Поліна, у нашої мами хороша квартира і пенсія у неї вища, ніж у середньому по країні. Але навіть якщо їй щось присудять, то платити доведеться не тільки мені, а й тобі. От і виплачуватимемо їй по півтори-дві тисячі. Я думаю, це ти сама вигадала, тобі не вистачає аліментів, а працювати ти, зважаючи на все, не збираєшся.

Ліля вимкнула телефон. Більше їй ніхто не дзвонив. Вона сама через колишню сусідку іноді дізнавалася, як здоров’я матері.

А Поліні довелося таки вийти на роботу – охочих утримувати її не виявилося.