Лідія гортала стрічку в одній соцмережі від нудьги і раптом натрапила на оголошення про продаж етажерки. Раптом Лідію накотило хвилею спогадів з дитинства, коли вона їхала на дачу до бабусі з дідом і все літо безперервно читала книжки, які, власне, лежали точна на такий же етажерці, що була в оголошенні.

Влітку не доводилося виконувати домашні завдання, тому у Лідії було багато часу на те, щоб читати і перечитувати улюблені книги. Коли вона читала, кіт Борис часто приходив до неї, сідав поруч і спостерігав за тим, як дівчинка гортає сторінки з барвистими картинками.

— Ти і Бориса перетворила в бібліофіла? – посміхнулася бабуся. Коли бабусі і дідуся не стало, батьки Лідії ось так взяли і продали етажерку. Лідія навіть дивувалася, як же вони це зробили, невже вони не прив’язалися до неї, чи що…

Побачивши оголошення про продаж етажерки, Лідія відразу ж зателефонувала за номером і домовилася про зустріч з метою купівлі. Її зустрів старий дід, який розповів, що етажерку використовувала його покійна дружина, зберігала на ній спиці, нитки… і книги, звичайно.

Мабуть, дуже потрібні були гроші, раз бідний дід продавав улюблену етажерку дружини.

Про складнє фінансовє становищє діда говорили і діряві тапочки . Схопивши етажерку, Лідія побігла до столяра і замовила йому виготовити точно таку ж і покрити лаком. Коли нова етажерка була готова, Лідія віднесла стару до дідові. Вона передала етажерку старому.

— Ось вона ваша. Будь ласка, не продавайте її, потім пошкодуєте. Гроші я не заберу назад, — дід просльозився, — якось так, от, — з цими словами Лідія передала діду пакет з новими тапочками і вуличним взуттям.

Бувають і такі люди…

КІНЕЦЬ.