Ліда бігла на роботу і вже запізнювалася.

– Але може мене пробачать, – думала вона.

– У мене ж сьогодні день народження!

Прекрасний настрій жінки, здається, нічого не могло затьмарити.

Увечері в неї буде чергова зустріч із Ігорем. Знайомі вони вже пів року. Так сталося, що сьогодні якраз ще й ця дата.

Ліда мріяла про каблучку про пропозицію руки й серця. Чудовий був би подарунок. Відсвяткувати вони вирішили все це в кафе. Нова сукня вже була в шафі, гарні туфлі стояли поряд, але це вдома в її маленькій орендованій кімнаті…

…Ось і кінець робочого дня. Купа привітання в телефоні. Ліда ледве встигає відповідати. Листівки, смайлики, побажання. Раптом серед привітань промайнуло знайоме обличчя.

Ще раз і ще…

– Що це?! – ахнула Ліда.

– Хто?

Жінка придивилася до фото й очі витріщили від побаченого!

Ігор стояв з молодою жінкою, а поруч дівчинка з кулькою і морозивом. На наступному фото вже інша дівчинка, а потім усі разом.

Повідомлення надійшло з порожньої сторінки з дивною назвою – «Дружини Ігоря».

Ліда побіліла. Невже вона зустрічається із одруженим? Навіщо їй таке щастя? Гарний подарунок на день народження!

Далі надійшло повідомлення з привітанням від «Дружин Ігоря»…

…– Ну, чого ти? – казав ігор в ресторані. – Ну, це просто фотошоп. Хтось безглуздо пожартував у твій день народження. Як же це можна? Ну, подивися уважно! Ось тут вирізано, вставлено, лінії нерівні. Ну все ж і так ясно. Підробка!

– Нічого я не бачу нерівного…

У телефоні знову дзенькнуло повідомлення. Все та ж сторінка надіслала відео.

– Не дивись і видали!

Але Ліда вже дивилася відео. Та ж сама четвірка весело сміялася і знімала відео у зоопарку. Було схоже, що телефон передавався з рук у руки, а ще дівчата кричали: «Тату, мамо!».

– Супер! – сказала Ліда. – Подивися як відео підробили! От же ж! Тут вирізано, тут підклеєно. Вміють робити!

Слідом тарілка з салатом пішла в сторону Ігоря. Під руку Ліді також потрапив келих червоного ігристого, який був виплеснутий на нову сорочку чоловіка. Останнім і завершальним моментом був викинутий букет квітів.

– Дякую за свято.

– Ти що зробила? Як я піду? Та я… Та ти пошкодуєш!

– Вже шкодую, що зв’язалася з тобою. Прощавай.

Ліда бігла додому, а Ігор так і залишився сидіти за столом. Відвідувачі кафе дивилися на його вигляд, офіціантка підійшла й дала рахунок. Було очевидно, що йому пора йти, а йти невідомо куди.

Якщо це зробила дружина, то вона давно все знає. Точно дружина, це на її телефон все знімали, чи був хтось ще? Хтось стежив за ними? Навіщо? Як іти додому? Що скажуть дівчата? А як все було добре!

Ігореві довелося сидіти до пізнього вечора на далекій лавці у парку. Хоч він і витер залишки салату з обличчя, але пляма на сорочці висохла і колір не втратила.

Додому він пробрався майже опівночі, але від очей сусідки з першого поверху його це не врятувало. Вона виглянула у вікно.

– Ігорчику, а що ти так пізно? Я все дивлюся. А чому брудний? Хто тебе так нагородив? Іди вже, усі давно повернулися.

– А ви всіх вираховуєте, хто вдома, хто ні?

– Двері гримлять, я сплю погано. Ось ти сьогодні останній. Навіть Іванчук давно прийшов. Чути в мене дуже. Добраніч. Йди вже…

…Ігор відчинив двері. У квартирі була тиша, усі спали. Сорочку він засунув у пральну машинку і дуже обережно ліг поряд із дружиною. Що буде завтра він навіть не уявляв. Заснути він зміг тільки під ранок, а прокинувся в обід. Вдома нікого не було. Та це й не дивно. Телефон був без звуку, пропущений з роботи.

Ігор скочив, треба було бігти. Бігти, бігти, бігти… Що ж тепер робити?..

…– Гаврилюк. Ви звільнені. Ви зірвали важливі переговори. Пишіть заяву самі чи підете за статтею. Що взагалі із вами? І що це таке? Чому нам надсилають ці фото.

– Хто, які?

– Я вам надішлю. У вас явно вчора було веселе свято, тож ви й запізнилися. Ганьба.

Фотографії були зроблені у кафе. Саме тоді, коли обличчя Ігоря було вже в салаті, а тарілка вже лежала знову на столі. Схоже, він просто підняв голову з тарілки.

– Та це ж фотошоп!

– Звичайно, фотошоп! Ти ще скажи, що ми це зробили. Іди, ти звільнений.

Ліда не відповідала. Із дружиною невідомість якась.

Ігор вирішив приготувати вечерю. Все валилось із рук, м’ясо підгоріло, пюре пересолив. Він вирішив замовити піцу, але зрозумів, що не знає як. Все замовляла дружина, чи Ліда. На роботі для цього були секретарки. До приходу дружини та дівчаток було багато брудного посуду та жодної вечері…

…Дівчатка та дружина прийшли одночасно, а інакше і бути не могло – Олена їх завжди забирала із садка.

– Ти все ще тут? Дивно?

– А де я маю бути?

– Тобі краще знати. Ти нічого мені сказати не хочеш?

– А ти мені нічого не збираєшся пояснити? Чому ти мене не розбудила? Мене звільнили з твоєї вини.

– Я винна лише в цьому?

– Так. Мені треба шукати роботу!

– Тобі ще треба збирати речі, шукати житло. Поспішай, мені все вже набридло.

– То це ти все влаштувала?

– Що саме?

– Все!

– Не влаштовуй істерики. Ти сам чудово знаєш. Заслужив! Не забудь свою брудну сорочку. Я подала на розлучення й на аліменти.

Ігор переїхав до матері. Більше йому нічого не лишалося. Ліда з ним порвала всі стосунки, дружина виставила, доньки, звичайно, радіють зустрічам, але недільним татом бути дуже дивно, незвично.

Свекруха не лізе у їхні стосунки. Ігор переживає, працює, платить аліменти.

Нових стосунків так і немає, ні серйозних, ні швидкоплинних…

КІНЕЦЬ.