Годинник показував третю годину ночі, або ранку. Ліда не спала, лише зрідка відключалася від думок, але відразу розплющувала очі і знову дивилася на годинник. Минало всього п’ять, десять хвилин, а здавалося, що пройшла вічність. Телефон мовчав, не було жодних повідомлень.

Чоловік на дзвінки не відповідав, увечері він просто сказав, що, мабуть, не приїде сьогодні. Щось сталося з його дочкою, і він поїхав у палату. Щось сталося, коли його донька поверталася на машині додому, Ліда не зрозуміла, але перепитувати було вже пізно. Юрій дуже любив свою дочку від першого шлюбу.

***

У Ліди це був також другий шлюб. Перший її чоловік виявився жахливим маминим синочком. Всі забаганки мами він виконував беззаперечно, часом все це було безглуздо.

Мама могла зателефонувати вночі, їй зле, а пігулок немає. Якщо у квартирі зверху гуляли гості, то знову лунав дзвінок синові. Він збирався, йшов, біг, їхав, мчав – все, щоб мама була спокійна. Передостанньою краплею стала недуга Ліди. Жінка занедужала і злягла. На прохання купити пігулки по дорозі з роботи додому він просто не приїхав.

“Я поживу у мами, ти одужуй. А то раптом потім і їй щось привезу.” – була його відповідь.

Ну і нарешті остання крапля! Подружжя довго накопичували на нові меблі. Вирішили зробити хороший ремонт і відразу все змінити. Квартира була чоловіка – за його рахунок робили ремонт. Меблі оплачувала Ліда, все ж таки вони родина.

Коли все було майже готове, і залишалося тільки привезти меблі, свекруха дізналася. Жінці захотілося одразу змінити у себе всі меблі. А обрані меблі Лідою їй просто дуже сподобалася. Син показав на веб-сайті.

– Лідо, ти маєш змінити адресу доставки та дату.

– Адресу? Я ще розумію про дату, але адресу навіщо змінювати.

– Мамі все дуже сподобалося, а ми собі ще накопичимо.

– Що сподобалось?

– Наші меблі! Купимо поки що собі тільки ліжко, все інше на її адресу.

– З чого це?

– Із того, що вона моя мама.

– А я твоя дружина. Ти думай спочатку, що обіцяєш мамі.

Сперечалися вони довго. Ліді набридла ця суперечка і вона погодилася.

– От і чудово. Перенеси на п’яте число. Я якраз все встигну звільнити у мами.

– Добре.

Ліда замість перенесення дати взагалі відмовилася від меблів. Довелося заплатити неустойку, і навіть втратити частину грошей із передоплати, але це було найкращим варіантом. Вона зібрала свої речі та поїхала до мами. Наступного дня вона подала на розлучення. Мама її підтримала і навіть розвеселила.

– Чого ти сумуєш? Подивися історію з їхнього боку. Твій чоловік залишився у квартирі без меблів. З ремонтом, але без меблів. На них ще доведеться заробити. Ти ж сама сказала, що лишився лише старий диван, щоб спати.

– Так! Ми навіть холодильник старий продали, замовили новий, вбудований.

– Ну? А свекруха? Він же і її квартиру звільнив від меблів. І холодильника, напевно, там вже немає. Напевно, теж тільки старий диван.

– Ні. Швидше за все ліжко. Він планував до нас лише ліжко привезти.

– Ну, це ж смішно! Дві квартири без меблів. Продали за копійки чи викинули. Ти поквиталася їм за все.

– І правда.

П’ятого числа почалися дзвінки від чоловіка, їх ще не розлучили.

– Лідо. Ти щось наплутала з доставкою? Де меблі? Ми чекали цілий день.

– Меблів не буде, ми розлучаємося.

– Та я на тебе до суду подам. Я зробив дорогий ремонт, ти маєш купити меблі! Ти мені за все заплатиш!

– Ремонт ти робив у своїй квартирі.

– А як тепер мама?

– Це твоя мама. Я відразу була проти покупки меблів для неї, тим більше всієї і такої дорогої.

– Мама тепер без меблів!

– Я їй нічого не винна, і тобі теж. Продажем старих меблів ти займався, гроші у тебе. Я взагалі не при справах. На розлучення я вже подала.

Після цього Ліда довго придивлялася до Юрія. Йому у житті теж не дуже пощастило. Дружина потребувала багато грошей. Плюс до всього вона з кожного приводу бігла до мами – радитись, скаржитися. Забирала з собою доньку. Все в їх сім’ї мало бути, як скаже вона. Юрій не витримав її сварок і подав сам на розлучення. Доньку не забував.

Ліда та Юрій одружилися лише після трьох років спілкування. Із дітьми у них не виходило.

***

Пролунав стукіт у двері. Ліда механічно подивилася на годинник, чотверта ранку. Хто може бути? Юра має свої ключі. Довелося вставати.

– Хто?

– Я. Лідо, відкрий.

У квартиру зайшов трохи «веселий» Юрій.

– Що сталося?

– Вибач. Був привід. Знаю, що ти не спиш. Ключі залишив у машині, а машина біля лікарні.

– Привід? Як Аліна? Що сталося? З нею все добре?

– З нею все буде добре.

– А чому ти «святкував» ?

– Звари каву. Мені все одно не заснути. Дивна ситуація. Аліні було потрібне переливання. Я ж батько, погодився щоб взяли у мене! А лікар сказав, що я тільки їх відволік, моя не підійшла, і я її батьком бути не можу. Мене ще й посварили, що втратив їх час.

– А її мати?

– Вона не може бути.

– А як же Аліна?

– Все добре. Знайшли, її хлопець через інтернет знайшов. А як мені тепер жити? Вона не моя.

– Твоя. Ти виховав її. Хіба ти не пам’ятаєш, як вона до тебе тягнулася? Нам з тобою про перше кохання розповідала. Нам, а не матері своїй. Мати слухати не стала. А її випускний. Як вона з тобою танцювала! А із домашніми завданнями ти їй допомагав, коли вона двійку отримала. Першу та останню. Як ми всі сміялися. Адже я теж її донькою вважаю. Немає у нас своїх дітей, вибач.

– Я тебе не звинувачую. Мені прикро. Може, це я не можу дітей мати? Як ти думаєш?

– Давай не будемо про це. До Аліни можна вже приходити?

– Так. Але вона вже все знає. Вона все чула.

– Відпочинь, а потім поїдемо разом. Ти не маєш її кидати. Решту нехай їй пояснює мати.

– Ти так думаєш?

– Ну звичайно! Їй і так зараз погано, а якщо ти її кинеш? Що буде з нею?

– Ти права.

***

З Аліною вже все гаразд. Ліду та Юрія запрошено на весілля. Хлопець зробив їй пропозицію. Перший про це дізнався Юрій. Звісно, він же батько.

– Тату, ти справжній. Справжнісінький. Ми вам першим говоримо і запрошуємо на наше весілля.

– Ти не казала мамі? – Запитала Ліда.

– Ні. Вона мене все життя обманювала. Вона зізналася, що весь час знала хто батько. Нещодавно хотіла мене познайомити з ним, а я відмовилася. Ми маємо ще невеликий секрет. Я вагітна. Ви будете дідом та бабусею. Можна?

– Можна. Звичайно можна.

Ось так не маючи дітей можна стати бабусею та дідусем.

КІНЕЦЬ.