Ліда солодко спала. Раптом, о першій годині ночі хтось наполегливо постукав у двері. Ліда сонно глянула на годинник. Вона нікого не чекала.

Стукіт повторився, а потім став ще гучнішим. Ліда вже подумала, що щось сталося.

Вона тихо подивилась у вічко. Біля дверей стояла якась жінка з валізою. На її валізі сиділи дві дівчинки. На вигляд їм було десь сім, чи десять років.

– Хто там? – запитала Ліда.

– Лідочко, ну нарешті! – зраділа жінка з валізою. – Це ж я, тітка Оля!

– Яка ще тітка Оля? – Ліда дивилась у вічко на гостю й не розуміла, що відбувається.

Ліда згадала, що в неї є якась родичка з таким імʼям. А тим часом тітка Оля щось пояснювала їй з-за дверей.

– Відкривай! Дівчата втомилися.

Ліда відкрила двері. А тітка знову почала пояснювати, та так, що Ліда і слова вставити не могла.

– Я просто адресу дізналася у твоєї матері, не думала, що ми поїдемо. А тут довелося, Оленку треба показати окулістові. Ось навіть направлення дали. Та й місто їм показати, що вони у нашій дірі бачать? Ох, як давно я тебе не бачила! Як поїхала в місто вступати, так і не бачилися. А ти змінилася, дуже змінилася, зовсім красунею стала. А волосся яке в тебе. Красуня, вся в матір пішла. Та й така сама була в молодості. Ми тобі надокучати не будемо. Покажи, де дівчаткам спати. Ми ще в поїзді поїли. А ми, тим часом, з тобою сумки розберемо. Я тушонки домашньої привезла, у вас такої нема. Гуси у нас свої. Ковбаска домашня, м’ясце в морозилку покласти… Та й овочі, ягоди… Все в холодильник! Сальце ось…

Ольга діставала продукти і все коментувала.

– Та навіщо ж так багато?! – ахнула Ліда.

– А як же ж?! Нас троє приїхало!

Ліда вже подумала, що гості надовго.

– Ти не думай, Лідо… Ми дні на три, якщо все гаразд з Оленкою. Заважати не будемо…

Ліда з Олею пили чай.

– Ти мене клич просто Олею. Яка я тобі тітка? Просто родичка. Та й різниця у нас невелика. П’ятнадцять років.

Оля розповідала, а Ліда дедалі більше мовчала. Їй хотілося спати завтра на роботу. Вона вже зовсім погано починала розуміти…

– Я там постелила у кімнаті з дівчатками. Я зранку на роботу. Ключ залишу у коридорі.

– Ні-ні. Ми теж рано підемо. Ключа не треба. Повернемося увечері. Місто подивимося. Ти коли з роботи приходиш? Ось і ми прийдемо до цього часу…

Зранку всі пішли. Ліда була цілий день завантажена роботою. Подзвонити мамі вона просто не встигала. А дорогою додому забігла в магазин – треба ж чимось смачним побалувати гостей. А то вони продуктів навезли – на місяць їй вистачить!

Ліда накупила цукерок, солодощів, фруктів, йогуртів. Вирішила, що ще й тортик не завадить. Тільки що приготувати з їжі? Що вони їдять? Але гості виявилися невибагливими, їли все. Та й самі принесли такий самий торт. Посміялися. Добре, що невеликі ці торти.

– Із Оленкою все добре. Окуляри вже зробили. А більше нічого й не треба. Ми ще завтра погуляємо і додому. А в тебе вихідний? Чудово. Може, з нами підемо? Бо ти все працюєш, треба й відпочити.

– А ходімо! А то я й справді давно ніде не була.

Увечері прийшло повідомлення від мами:

«Ми на вихідні в селі, зв’язку там немає. Так що не переживай».

Ліда вже хотіла подзвонити їй, розповісти про Ольгу, але при ній було незручно. А потім телефон мами вже не відповідав…

Вихідний пройшов добре. Дівчатка раділи. Каруселі, зоопарк, кафе, магазини. Все й одразу в один день! Надвечір всі дуже втомилися.

Вдома ввечері пили тільки чай. Ліда накупила дівчаткам усіляких дрібничок, які вони обрали.

– Навіщо ти їх так балуєш? – запитала тітка Ольга.

– Вони ж дітки…

Наступного дня Ліда їх провела. Розлучалися, як найближчі родичі.

– А ви приїжджайте ще! Тільки дзвоніть заздалегідь. Раптом мене вдома не буде. У мене відрядження бувають. Ой, а номеру я не маю! Диктуйте.

– Ну не загубимося, дзвони! – сказала Ольга.

– Ти теж! – відповіла Ліда і обійняла тітку.

Попрощалися й Ліда поїхала додому. Увечері подзвонила мама.

– Яка ще тітка Оля? – здивувалась вона. – Яка адреса? Я нікому не давала адресу? Ти ж сама заборонила без попередження комусь щось казати.

– А Оля?! Тітка Оля? Вона ж є в нас?

– Є. Але дуже далека родичка. Мені навіть важко сказати, ким вона нам доводиться…

– І в неї доньки Оленка й Аліна!

– У неї три хлопці, дорослі вже… – раптом сказала мати. – Ти чого мовчиш?

– А хто ж тоді був у мене?! – ахнула Ліда. – Вона знає мене! Лідочка, Лідочка, все!

– Не знаю… Немає у нас більше Оль. У тебе все нормально, не обібрали тебе?

– Ні, мамо, навпаки! Холодильник повен смаколиків домашніх!

– Так? – здивувалась жінка.

…Наступного дня Ліда зателефонувала до Ольги. Вони довго розмовляли і сміялися над ситуацією. З’ясовували всі обставини.

Виявилось, що Ольга їхала до Ліди. Але потрапила не до тієї!

Адреса відрізнялася тільки номером будинку, 17 і 17а.

Таксист привіз, а вони вночі й дивитися не стали та й потім теж…

З того часу Ліда з Ольгою дружать. Також Ліда познайомилася зі своєю тезкою, до якої так і не потрапила тітка Ольга.

Зараз вони з Ольгою дружать уже сім’ями. Адже тепер вони справжнісінькі родичі!

Ользі настільки сподобалася Ліда, що познайомила з нею свого молодшого брата Василя.

І все в них склалося просто чудово!

КІНЕЦЬ.