– Я тебе дуже прошу, ти ж не відмовиш найкращій подрузі, з якою не бачилася майже два роки. Інно, будь сміливіша, нічого не трапиться, якщо ти поїдеш на два дні в гори. Зрештою, ти теж заслужила на цей відпочинок, – настирливо вмовляла мене Ліда.

Ми з Лідою подруги ще з дитинства. Колись разом в школу ходили, за однією партою сиділи. Потім пішли поступати в педагогічний. Всі думали, що ми сестри, так ми одна за одною горою завжди стояли. І обіцяли одна одній, що що б не трапилося, ми завжди будемо разом.

Проте, дитинство закінчилося, почалося доросле життя, і наші дороги розійшлися. Я повернулася в наше рідне містечко, влаштувалася у місцеву школу і стала вчителювати. По-іншому я не могла вчинити, у мене тут мама, я не могла її залишити одну.

Ліда ж не хотіла повертатися додому, казала, що для неї тут замало перспектив. Вчителькою вона себе не бачила, причина – невелика вчительська зарплата.

– Розумієш, Інно, я хочу жити як королева, щоб ні в чому собі не відмовляти, бо ж життя одне і воно занадто коротке, щоб його витрачати на нецікаву і монотонну роботу. Скучно. Я я хочу драйву, – зізналася мені якось Ліда у нашій розмові.

Я її не засуджувала, це її життя. От тільки мені справді без неї було сумно, бо не було з ким навіть поговорити.

За подругу я раділа, бо в неї справи пішли вгору. Вона в місті собі доволі забезпеченого нареченого знайшла, так він їй все купував, що вона тільки хотіла.

Ліда коли приїжджала до нас в містечко, то мала вигляд наче модель з обгортки глянцевого журналу, вся така модна і красива, що очей не відвести.

Я, звичайно, мала значно скромніший бюджет, тому не могла собі дозволити так багато обновок.

А одного разу Ліда приїхала до мене не з пустими руками, привезла мені в подарунок дуже красиві червоні лакові туфлі. Пояснила, що вона собі їх купила, а вони їй замалі. Продати вона їх не може, бо нема покупців, адже вони і справді дуже дорогі, і щоб вони у неї просто не лежали, то вона вирішила мені їх віддати.

Я спочатку відмовлялася, казала, що це занадто дорого, та й мені нема куди в них іти, але подруга так наполягала, що мені довелося прийняти від неї цей дорогий подарунок.

І яким же було моє здивування, коли через місяць Ліда приїхала, щоб забрати у мене ці туфлі, бо нарешті знайшовся покупець, який готовий викласти за них кругленьку суму.

Вся ця ситуація мені була дуже неприємна, але я раділа лише з того, що я їх не взувала жодного разу, тому змогла віддати неушкодженими.

Після цього я певний час не бачилася з Лідою, якийсь неприємний осад таки залишився. Кожна з нас стала жити своїм життям.

А потім я дізнаюся, що Ліда з чоловіком виїхали за кордон, в Англію. Ну що ж, я пораділа за неї, адже вона завжди мріяла жити як королева, як вона сама любила повторювати.

Коли Ліда намістилася на місці, вона сама мені зателефонувала, щоб про все розповісти. Так відновилося наше з нею спілкування.

В кінці минулого місяця Ліда приїхала в Україну, мала тут якісь справи, а потім вона захотіла поїхати на відпочинок в Буковель, і мене стала з собою кликати, бо не хотіла їхати сама.

Я би не проти відпочити, але розуміла, що такий відпочинок мені не по кишені. Тому я Ліді так прямо і сказала, що не можу скласти їй компанію, бо не маю грошей, а зарплата буде аж через кілька днів, в кінці місяця.

– Оце ти проблему вигадала! Що ж я не позичу тобі на 2-3 дні гроші? Поїхали, Інночко, навіть не думай, гроші у мене є, – Ліда дуже наполягала, щоб я їхала з нею.

Я таки погодилася, ми провели в Буковелі чудові вихідні. Всі витрати я ділила на два і ретельно рахувала, щоб знати, скільки я буду винна подрузі – за моїми підрахунками вийшло 8 тисяч гривень.

З понеділка мені прийшла на карточку зарплата, і я відразу перекинула Ліді борг.

“А чому лише 8 тисяч?” – відразу мені прийшло повідомлення від Ліди.

“А скільки я тобі винна?” – із здивуванням перепитала я.

“9 тисяч, бо ще тисячу – це відсотки за позику, та й за бензин, який я витратила на дорогу, я в тебе гроші не брала” – пояснила Ліда.

Я глянула на свою картку і дуже засмутилася, навіть якщо б я хотіла віддати Ліді більше, у мене просто не було звідки, адже після того як я повернула їй борг, і купила собі саме необхідне, в мене залишилася всього тисяча гривень, за яку я мала прожити до авансу.

В повідомленні я відписала, що віддам, але пізніше. Тепер сиджу і думаю, а чи взагалі потрібен мені був цей відпочинок?

КІНЕЦЬ.