Ліда поливала у себе на підвіконні квіти, як раптом на ліжку задзвенів її телефон.

Жінка швидко поставила лійку на стіл і глянула на екран мобільного.

Дзвонила її мати.

Ліда здивовано взяла слухавку й оторопіла.

Мати гірко плакала…

– Здрастуй, мамо, шо там в тебе трапилося? – запитала Ліда.

– Розумієш, дочко, він дуже слабий, – крізь сльози сказала та. Мій коханий Славко… Його не стане… Як я житиму без нього?!

Ліда застигла від почутого.

Вона слухала й мовчала. Мати говорила про її вітчима з яким вона не спілкувалася вже давно.

– Ти мене чуєш? Його не стане, – між плачем говорила мати.

– Чую. А від мене ти що хочеш? – запитала Ліда.

– Хочу? Нічого не хочу. Я думала, ти зрозумієш мене, поспівчуваєш, – знову заплакала мати.

– Мені шкода тебе, – спокійно відповіла Ліда.

– І все?

– А що ти хочеш від мене? Щоб я заплакала разом із тобою? – не розуміла Ліда.

– Пам’ятаєш, тоді давним-давно, ми з тобою сиділи обійнявшись і плакали разом? Я плакала, бо тебе хотіла підтримати. Плакала, бо ти плакала. Зараз думала, ти мене також підтримаєш, – раптом затихла мати.

Ліда не знала, що відповісти матері. Мати, не попрощавшись, закінчила розмову. Ліда відчула себе у чомусь винною, тільки не знала у чому. Їй було шкода маму, але вона здорова, а цього… Ліда не могла підібрати слово, як назвати чоловіка, з яким жила мати. А цього, мабуть, теж шкода, але плакати за ним Ліда не буде.

Хотілося набрати номер телефону мами, але в останню мить Ліда передумала.

Ліда пам’ятала ту сварку батьків, після якої батько поїхав у рідне місто. Пам’ятала, як тато підняв семирічну Ліду на руки, поцілував, сказав, що любить і пішов.

Ліда плакала, мама сіла поруч із дочкою, обійняла її і теж плакала пояснюючи:

– Знаєш, дочко. Нічого ти поки що не розумієш. Виростеш, зрозумієш мене…

З плутаних слів матері Ліда нічого не розуміла, вона шкодувала маму, жаліла тата, себе шкодувала. Обійми мами заспокоювали.

Через тиждень у домі з’явився дядько Славко. Тоді на протести Ліди мама знову пояснювала:

– Підростеш, зрозумієш мене. Тато хороший, але я його не люблю. Неможливо жити з нелюбою людиною. Розумієш? Я дядька Славка я люблю.

– А мене ти любиш? – плакала Ліда.

– І тебе люблю. Ну що ж ти, моя маленька. Все буде добре. І ти дядька Славка полюбиш.

Дядька Славка Ліда так і не полюбила.

Він увірвався ураганом у спокійне життя маленької Ліди. Дядько Славко одразу взявся прибрати будь-який спогад про життя в цій квартирі батька Ліди.

Варто було сказати, що це татове улюблене крісло, як наступного дня крісло було замінене на нове, а татове самотньо стояло на смітнику. Ліда протестувала проти такого, але хто її слухав? Мама завжди говорила:

– Подивися, як гарно стало.

Коли все татове було викинуто, справа дійшла до Ліди. Дядько Славко сказав:

– Якщо твоя дочка так любить свого тата, так і нехай їде до нього.

…Через тиждень на вокзалі мама плакала, обіймаючи дочку:

– Пам’ятай, я тебе дуже люблю, але так буде краще.

Ліда їхала в поїзді з якимось знайомим дядька Славка до батька.

Була радість, що вона зараз зустрінеться з татом, але й був острах, а раптом і батькові вона буде непотрібна?

Коли у вікні вагона майнуло батькове обличчя, переживання пішли, залишилася тільки радість.

Так і жила Ліда з батьком. Батько одружився, мачуха якось швидко подружилася з Лідою.

Потім у них народилися діти. Жили щасливо. З мамою Ліда зідзвонювалася, у підлітковому віці почала їздити у гості до мами, але зустрічалися вони на нейтральній території.

Зазвичай у родичів там і ночувала Ліда.

Мати завжди говорила про неземне кохання до дядька Славка, а родичі розповідали, що цей дядько Славко любив погульбанити і посваритися, якщо щось йому не подобалося.

Мати заперечувала, казала, що їй просто заздрять…

…Ліда виросла і вже працювала, коли раптом подзвонила мати. Вона плакала.

Ліда не поїхала до матері, щоби підтримати її, хоч і шкода їй було маму.

Чомусь їй здавалося, що вона зрадить цим свого батька. А цього, материного чоловіка, зовсім не шкода.

Коли мати поховала дядька Славка, то назвала Ліду байдужою і заблокувала її номер телефону.

Через пів року родичі розповіли Ліді, що в матері щось трапилося зі здоровʼям, вона стала дивна.

Мати запустила себе, покинула роботу, щодня бігала на цвинтар.

Там і знайшли її якось. Її не стало.

А Ліда так і не зрозуміла матір. Не зрозуміла що в неї за любов така…