Прийшовши додому з цебром огірків, Ліда Петрівна натрапила на напружену суперечку між дочкою, Валентиною, та онукою Оленою.

Олена, дочка Валентини, розповіла матері про свою ваrітність.

Валентина, начебто нітрохи не засмутившись, сказала, що теж ваrітна. Олена недовірливо вигукнула, що її мамі скоро 50 років, і вона має займатися майбутніми онуками.

Ліда Петрівна впустила відро і опустилася на сусідній стілець . Вона стала на бік Олени, сумніваючись у рішенні Валентини залишити дитину.

Валентина, яка завжди жила зі своєю матір’ю Лідою, мала трьох дітей від покійного чоловіка Миколи, який пішов із життя чотири роки тому.

Отже, Валентина не повелася на заперечення рідних та народила сина, якого назвала на честь поkійного чоловіка.

Через двадцять п’ять років. Ліда Петрівна радісно спитала, коли приїде Микола. Валентина відповіла, що він приїде наступного дня разом із дружиною.

Літня Ліда Петрівна зайнялася приготуванням пирогів до приїзду Миколи. Коли хлопець приїхав, Ліда Петрівна, хоч і слабка, зраділа та стрибала, як дитина. Вона зауважила, що дружина Миколи вже у положенні.

На 95-річчя Ліди Петрівни будинок наповнився сміхом та голосами дітей, онуків, правнуків та праправнуків.

Микола поділився новиною про те, що скоро стане батьком вдруге, і Ліда Петрівна вирішила побачити малюка будь-що. Вона дожила до свого 100-річчя і померла через сім місяців в оточенні сім’ї, що любить.

КІНЕЦЬ.