Ліда гортала газету оголошень. Раптом жінка помітила напис: – “Продаю стару етажерку”. Ліда на хвилину задумалася. Вона згадала своє дитинство, і ту етажерку, яка була у її дідуся і бабусі в селі. Вона набрала номер телефону продавця та домовилася про зустріч. У призначений час двері їй відчинив дідусь. Він провів Ліду в невелику кімнату і вказав у куток біля ліжка. Ліда глянула туди і застигла від здивування. – Цього не може бути, – тільки й промовила вона

 

Ліда гортала газету оголошень. Раптом жінка помітила напис: – “Продаю стару етажерку, недорого, хоч для книг, хоч для чого завгодно». 

Ліда на хвилину задумалася. Вона згадала своє дитинство, невелике село, куди вона їздила на літо до бабусі та дідуся відпочивати. Жила вона тоді влітку на веранді, де поруч із пружинним ліжком стояла невелика етажерка з улюбленими книгами дідуся.

Саме там Ліда і звикла до читання. Влітку уроки не треба було робити, і вона багато читала Жюля Верна, Марка Твена, Франка.

Бабуся та дід заглядали на веранду. Ліда читала, сидячи в ліжку, в подушках, а поруч незмінно лежав котик Рижик.

– Ох, і котик з тобою звик до читання, – усміхалася бабуся і кликала обідати. 

Ліда кивала головою і клала в книгу закладку – фантик від цукерки. Вона ставила книжку на етажерку в кілька поличок. Ніжки етажерки були крученими, тоненькими, але досить стійкими. І Ліді вона дуже подобалася.

Тепер, коли не було на світі ні дідуся, ні бабусі, Ліда з сумом і теплом згадувала ту сільську хату і не могла зрозуміти, чому батьки так легко продали її. Мало того, вони передаючи проданий будинок новим власникам навіть не взяли звідти речі: ні меблів, ні посуду, ні книг.

І Ліда на той час не розуміла, наскільки потім сумуватиме за дідусем і бабусю, з роками все більше й більше.

– І чому я не взяла собі тоді з дому щось на згадку? – прошепотіла Ліда.

Вона набрала номер телефону про продаж етажерки та домовилася про зустріч із продавцем.

У призначений час двері їй відчинив дідусь. Він провів Ліду в невелику кімнату і вказав у куток біля ліжка. Ліда глянула туди і застигла від здивування. Старий продавав таку саму етажерку як колись була у дідуся і бабусі.

– Багато не прошу, як зазначено в оголошенні, адже старенька вона, але ще послужить. Міцна… – почав умовляти продавець Ліду, бачачи її задумливий вираз обличчя.

– І не шкода вам її продавати? Адже звикли до неї, мабуть? – запитала Ліда.

Старий здивовано глянув на неї і схилив голову.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩