Ліда довго тримала телефон в руках, але потім таки наважилася набрати такий до болю знайомий номер. В слухавці знову були лише довгі гудки.

– Лідо, облиш. Хіба не бачиш, що Люба з тобою не хоче спілкуватися? – чоловік був категоричний в цьому питанні, бо бачив, як важко дружина переживає сварку з своєю рідною сестрою.

– Розумієш, скоро Великдень, а у мене нема спокою на душі, бо неприязнь з рідною людиною радості і оптимізму не надає. Я б хотіла помиритися з нею, але вона не хоче навіть нічого про мене чути. А головне, за що? Я ж нічого їй поганого не зробила, – Ліда розплакалася на плечі у чоловіка.

Володимир міцно обійняв свою дружину, так сталося, що вони єдині один для одного, хто є у них, бо хоч і прожили в шлюбі майже 30 років, але діточками Бог їх не нагородив.

Тому подружжя і намагалося триматися разом, у всьому підтримувати одне одного. А дітьми вони вважали племінників, у Люби було аж троє донечок, тож Ліда в них душі не чула – і подарунки дорогі купувала, і на відпочинок не раз возила, бо вважала, що сестрі важко.

Коли Люба вийшла заміж, батьки віддали їй частину землі і збудували на ній будинок. Тож Люба відразу стала жити окремо. А Ліда залишилася біля батьків в їхній хаті, і зятя туди привела.

З часом Володимир став їздити на заробітки за кордон, по пів року його не було вдома. Зате купили квартиру в місті.

Ліда там особливо і не жила, бо постійно мусіла бути біля батьків. В квартирі ремонт зробила і зачинила, заїжджала туди інколи переночувати, коли в місті мала багато справ.

Квартирантів навіть не впускала туди, бо не хотіла, щоб вони все там зіпсували. А чоловік, коли приїжджав додому у відпустку, любив побути в квартирі, так він відчував, що не даремно він стільки років на чужині гарував – адже є результат.

– Лідо, маю до тебе розмову. Лізочка заміж виходить, а ти – хресна мама, то пасувало би твою квартиру племінниці віддати, ти ж і так в ній не живеш, – заявилася до сестри з розмовою Люба.

Старша донька Люби надумала заміж виходити, і сестра вирішила, що саме Ліда має віддати свою квартиру молодятам.

– Я твоїх племінників теж люблю, і ти сама знаєш, як я добре до них ставився, але квартира – це занадто, – сказав своє слово Володимир.

Дружина і сама розуміла, що чоловік правий, тому відмовила Любі, пояснила, що цю квартиру придбано за гроші її чоловіка, і тільки він має право вирішувати, що з нею робити, а він – проти.

– Добре, тоді переїжджайте в свою квартиру, а будинок мами мені має належати, адже у вас дітей немає, а в мене аж троє.

Люба не розгубилася, і стала від сестри вимагати, щоб та віддала їй будинок матері.

Батька на той час вже на цьому світі не було, але він встиг оформити дарчу на будинок на Ліду, бо знав, що саме вона достойно догляне маму в старості. А мама мовчала, бо не хотіла псувати стосунки з Любою.

Проте, стосунки таки зіпсувалися. Люба настільки образилася, що ні на весілля сестру не запросила, ні спілкуватися більше з нею не захотіла.

Найцікавіше, що сама племінниця не має образи на тітку. Вона з чоловіком поїхала в місто, працюють, заробляють, знімають житло поки-що, але в майбутньому планують своє придбати.

– Ну чому вона не хоче взяти слухавку? Ми ж рідні сестри, – Ліда ще не втрачала надії помиритися з Любою до Великодня.

– Кохана, не побивайся так, прийде час і твоя сестра все зрозуміє. Ти точно їй нічого не винна, батьки вас порівну поділили, – заспокоював Володимир дружину.

А що б ви порадили Ліді? Як їй налагодити стосунки з сестрою?

Джерело