Ліда дивилася на свекруху і думала:

“Ну якою ж треба бути покірною служницею у свого чоловіка, щоб знімати з нього чоботи”.

Мало того, що він випив, язик заплітається, а не те щоб чоботи самому зняти, так вона ще пальців ніг торкається, примовляючи:

“Дякувати Богу! Ноги теплі не замерзли. От шкарпетки вовняні, щільні, сама в’язала”.

Здивуванню невістки не було меж. Свекруха підняла з дивана чоловіка, і, взявши під руку, притиснула його до себе, повільно потягла на ліжко.

Вкрила як дитину ковдрою, на табурет поставила великий кухоль квасу і пішла щаслива пити чай. Ліда так і хотіла уїдливо спитати:

– А де, крики, кидання знятих чобіт, потиличники?

Натомість Ліда побачила задоволене обличчя свекрухи та почула, як вона чоловіка, якщо не нахвалювала, то виправдовувала:

– Давно не пив, мабуть, зустрів когось із друзів. Хоч відпочив трохи, а то все робота та робота. Звісно, ​​даремно зайвого прийняв, печінка-то барахлить. Але нічого, потім тиждень на розторопші посидить, виправимо цю справу, підлікуємо печінку.

Невістка рік як вийшла заміж за їхнього сина і встигла помітити, що свекруха завжди перед своїм чоловіком прогинається.

Ніколи не підвищить голос, все розтлумачуватиме, розжовуватиме, хоча в кінцевому результаті зробить так, як їй треба.

Ну, якщо свекор прихворіє, то тоді свекруха бігає перед ним навшпиньки.

Якось невістки відповіла:

“Себе, коли захворієш, легше вилікувати – а ось чоловіка… Тут окрім хвороби треба вилікувати його примхи, його небажання пити пігулки, його гнів на самого себе, що захворів, коли справ по горло”.

Ліда спостерігала за свекрухою і мотала на вус, і вже вийшов такий шикарний, пишний вус, як у гусара.

Ось, наприклад, сядуть їсти, чоловік Ліди, як тільки голосно чмокне, гарячий борщ сьорбне, так Ліда вже очі округляє, перестає їсти, кладе ложку і дивиться на чоловіка, той здогадується в чому справа і починає їсти, давлячись гарячим, боячись зітхнути.

А свекруха скаже чоловікові:

– Не поспішай, тобі дитину не качати, і корову не доїти.

На гучні сьорбання скаже, що Дякувати Богу смачно, раз боїшся, що ми заберемо. Свекор, зрозумівши натяк, починає їсти спокійно та тихо.

Одного разу до свекра прийшли друзі, свекруха одразу заходилася, на стіл виставила закуску і спокійно пішла займатися своїми справами.

Чоловіки сидять, іноді при розмові вискакував матюк, але загалом поводилися добре, щось обговорювали, згадували. Дуже довгий час засиділися для Ліди небажані гості.

Не витримала, спитала у мами:

– Не час їм розходитися, може час і честь знати?

На що свекруха відповіла:

– Їм вирішувати час чи ні, двері треба відчиняти, коли гості заходять, а коли гості йдуть, то не на двері показують, а на стіл, щоби випили на доріжку.

Вони зібралися раз на рік вдома за столом, ні під парканом, ні в гаражі, хай посидять. Іди спитай, може чого не вистачає на столі?

Дійсно мужики пішли всі задоволені, спокійні, а свекор до того ж задоволений своєю дружиною, обійняв її та поцілував.

Коли затримувався Лідін чоловік із роботи, то за виразом обличчя було видно, що Ліда психує, хвилюється, сердиться, з очей пускає грім і блискавку.

Свекруха заспокоювала її та говорила, що не думай про погане, мало що й де. Адже заробляти гроші не так легко, на це не лише сила, а й час треба, можливо, затримало начальство.

Ну а якщо, про що ти думаєш, то час тут ні до чого, він може і вчасно приходити, і бути чужим, незадоволеним.

І справді, чоловікові запропонували підробіток. Прийшов додому, побачив не невдоволену дружину з надутими губами, а лагідну, турботливу і сказав:

– А я думав, ну все, буде мені сварка.

Ліда подумала, це як же вона поводиться, якщо чоловік, працюючи, намагаючись заробити зайву копійку, боїться йти додому.

Якось свекруха прийшла з двору така стомлена, але задоволена, на запитання невістки, в чому річ, відповіла:

– Ох, допомогла чоловікові, все один тягає! Перекладав бруски, пташник надумав перекривати.

Ліда насупилась і запитала:

– А що це жіноча робота тягати, підіймати, носити? Є син у нього, хай і допомагає.

Свекруха анітрохи не образилася, а з усмішкою відповіла:

– У господарських справах треба одне одному допомагати. Адже разом будь-яка робота сперечається. Як кажуть, що в хорошій сім’ї чотири руки, чотири ноги та одна мова, а в поганій дві мови.

Адже ми поки з ним перекладали бруски, багато чого згадали. Звичайно, тоді інші були часи, після війни не до шикування. Але жили дружно, чіплялися один за одного, дорожили сім’єю і не дивилися, чия робота чоловіча чи жіноча.

Чоловіки розуміли, що нам тяжко, але що вони могли зробити, коли навколо все зруйновано, все перевирито. Адже Іван все життя попереду мене за тяжкості брався, і я намагалася допомогти, на скільки вистачало сил.

За будь-якої справи дружина повинна бути поруч! Чоловік знає, що весь тягар на його плечі ляже, але йому приємно, якщо дружина цінує його працю і хоче допомогти йому. Адже ми зараз згадали свою молодість після війни та так раді, що у вас життя зовсім інше.

Тільки любов у всі часи бажана в кожній сім’ї та для кожного віку. Чи любила я Івана, ти тоді питала, я не знаю, але те, що завжди хотіла бути поряд, завжди допомагати у будь-якій справі, завжди берегти та шкодувати його, то це точно.

У сім’ї немає розподілу на чоловічу та жіночу роботу. Звичайно, у важкій роботі ватажком має бути чоловік, а дружина для підказки, але все одно має бути поряд.

І справді, прийшовши додому, свекор пожалів, що втомилася дружина, сказав їй, що її ніхто не просить допомагати. Але було видно, що разом зроблена робота принесла радість обом.

Ліда подумала мізками та погодилася, що свекруха дуже мудро чинить, не те, що вона. Часто дорікає чоловікові, невдоволення висловлює, ніколи не промовчить.

А насправді можна й уважніше бути, а не гонор свій показувати. На великі свята свекруха готувала багато м’ясних страв. Завжди готувала те, що найбільше любили чоловіки. І якось сказала:

– Лідо, як би ти не злилася, а обід готуй для чоловіка завжди. Ти можеш не розмовляти з чоловіком, тоді мовчки подай на стіл. Ти можеш злитися, психувати, але годувати чоловіка маєш.

Голодний мужик, це звір, до голодного ти не достукаєшся, йому марно, щось доводити, пояснювати. Йому не ти, а голодний шлунок диктує правила.

Погодуй, напої, а потім дай такого прочухана, якщо він не правий, щоб він знав, що дружина завжди має рацію, навіть якщо не має. Але при цьому не підвищуй голос, а говори твердо та переконливо.

Багато на вус мотала Ліда і зрозуміла, що свекруха дуже любляча, мудра жінка. У її сім’ї завжди був лад, порозуміння, повага та турбота.

Не поділяла вона на чоловіче та жіноче, у неї була спільна, їхня справа, разом. Ліда часто помічала, що свекруха питала в чоловіка, як він думає робити, щоб було краще. Свекор починає пояснювати, вона мовчки погоджується, а потім скаже:

– Гаразд, побачимо, як краще зробити, нашкодити завжди встигнемо.

І робить так, як вона вважає, і при цьому свекор не проти повністю погоджується. Своєю усмішкою, тихим голосом підкоряла чоловіка.

Він був ватажком у важкій роботі, а в життєвих питаннях ватажком була свекруха. Вона вчила невістку, що по життю повинні бути спритними руки, міцними ноги та лінивий язик.

Мова повинна в основному спати, тоді всі справи поробляться, всюди встигатимеш. І дуже важливо у сімейному житті знати, коли наступати, коли капітулювати.

Ліда не довго жила зі свекрухою, поїхали з чоловіком у місто, але життєві уроки вона дуже швидко засвоїла.

– На світі живучи, довіку вчись, але бажано на чужих помилках,— так говорила свекруха, а вона поганому не навчить…

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?

КІНЕЦЬ.