Сергій ледве дістався квартири друга, а вдома його не було. Двері відчинила його дочка і повідомили, що її батько в санаторії, і ще тиждень його не буде. Вона поцікавилася, що хотів Сергій.

Він спочатку відмовлявся говорити, але потім все ж таки зважився.

– Я був сьогодні у ліkаря. Він мені сказав, що зі здо ров’ям маю серйозні nроблеми. Навіть хотіли, щоб я ліг до ліkарні, але відмовився.

Дружини моєї немає вже два роки. Може й мені час уже до неї. Не буду я лежати в ліkарні і приймати ліkи. Нехай я проживу стільки, скільки залишилося. Я хотів попросити твого батька вечорами стежити за моїми вікнами.

Якщо в мене не буде увімкнено світло, значить зі мною щось трапилося. Ти знаєш мої вікна?

З вашого видно моє. Чи зможеш ти простежити за моїм вікном? Якщо я не ввімкну світло, то приходь до мене додому. Якщо я не відчиню двері, значить зі мною трапилося лихо. Тоді подзвони моєму синові . Хай він приїде.

— Що Ви таке кажете, дядьку Сергію?

Це ж такий rріх. Ви не повинні думати про свою смер ть. Ви не такий уже й старий. Вам і сімидесяти немає. Ви маєте боротися за життя. Чому Ви не дзвоните своєму синові прямо зараз? Нехай він забере вас.

— Не хочу, щоб він мене забирав. Ще чого? Він працює в іншому місті, хай працює собі. Він попрощався та пішов. Йшов дощ.

Він побачив цуценя, яке все промокло під дощем. Він не втримався і взяв його додому на одну ніч. Пройшов тиждень. До Сергія прийшов друг, бо донька йому все розповіла.

Він одразу почав лаятись із Сергієм, що в нього були думки про кончину. Але Сергій його заспокоїв. Все вже змінилося. Тепер у нього щеня, і йому треба жити.

— Я того вечора зустрів його. Він ніби сказав мені: «Зустрічай, старий, своє нове життя!». Так що я поки що на той світ не збираюся. Я був у ветеринара, він мені сказав, що вони живуть років з двадцять. Мені тепер з ним і живеться легше. Гуляю з нею по три рази на день. Нічого не турбує тепер мене, радію життю,— засміявся Сергій.